Чому я не прогресист. Проблема технології та питання етики

В контексті нинішнього україно-російського протистояння мені часто зустрічається протиставлення в дусі: Україна vs Росія – це прогрес vs архаїка. Така постановка питання повсякчас викликає в мене внутрішній протест. Я проти нав’язування мислення в категоріях “прогресу” й “архаїки”. Чому? Просто не поділяю безумовної віри багатьох у Прогрес. При цьому не вважаю себе безпробудним песимістом, швидше, – реалістом.

Попри низку позитивних змін у бутті людей всіх культур, деякі тенденції розвитку в світі насторожують, а деякі – відверто лякають. Особливо це пов’язано з технологіями (в першу чергу – цифровими і біологічними). Саме в них я бачу загрозу тому, що ціную понад усе в світі – свободі людини. Втім, саме технології дають величезну могутність і мають потенціал забрати свободу у всіх – грубим методом нищення людства чи витонченішим методом тотального контролю. Читати далі

Одкровення одного похмурого пророка

Юваль Харарі — один з чергових сучасних прозекторів стрьомного технологічного розвитку, який досі чомусь звуть “прогресом”, викликає повагу — він хоча б чесний. І чесно говорить: лібералізм — на звалище, свободу волі — відмінити, людину — “зламати”, таким є Прогрес.

Насправді, вже кілька років тому я зрозумів, що адепти нестримного технологічного розвитку (т.зв. “прогрес”) є прибічниками (свідомо чи не дуже) ультра-тоталітаризму, порівняно з яким сталінізми-гітлеризми — це дитячі іграшки. І різні яскраві пророки та мільйонні монотонні армії служителів культу “прогресу” наближають це темне майбутнє, як можуть.

Тож, Боже, нам поможи. Чи, може, швидше — “Господи, пали”? Бо небуття є кращим вибором, ніж огидне існування тих істот, які касують цінність особистості й уже зреклись свободи волі — цього Дару, що його невдячні нарекли “шкідливим міфом”. Модерна наука починала, як вільне мистецтво розгадування божественних таїн й краси Всесвіту, а стала самоцінним культом, який веде нас до відмови спочатку від Бога, потім від краси, а згодом і від самих себе. Привести до брехні через жадобу правди? Тривіально, але працює. Читати далі

Несподівані наукові спроби пояснити феномен свідомості

Нещодавно побачив і рішив викласти в блог дуже важливу міні-лекцію когнітивного науковця проф. Девіда Чалмерса про вивчення феномену свідомості. Найважливіше, що він говорить (і що для декого з любителів популярної науки може виявитись несподіванкою) – це констатація факту, що сучасна наука не знає, що таке свідомість.

Констатувати незнання – принципово важливо; це те, що недоступно дурням (які б айк’ю та освіту вони не мали), бо для дурня завше все вже ясно – відкрито, нецікаво, «в принципі зрозуміло», пояснено якимось черговим «єдино вірним вченням». Усвідомлення незнання – перший крок до пізнання. Може це і трюїзм, але ніколи не зайве це повторити.

Далі проф. Чалмерс пропонує свої радикальні ідеї для наукового дослідження феномену свідомості. Зокрема, йдеться про те, що свідомість може бути універсальною категорією Всесвіту: кожна система може мати певний рівень свідомості (навіть елементарні частинки). Фактично це – панпсихізм (привіт, древні предки!). Зрозуміло, що подібні ідеї, м’яко кажучи, не надто оригінальні, якщо подивитися на історію людської думки (особливо в Пд та Сх Азії). Але в даному випадку найцікавіше саме те, що їх виголошує науковець, а не метафізик чи якийсь містик. Це показово.

Сам факт того, що є науковці настільки стурбовані відсутністю знань в цій найважливішій з галузей, що готові розглядати радикальні гіпотези, надихає, вселяє якусь віру в модерну науку, і просто викликає в мене люту повагу до цих щиро зацікавлених людей.

Scientism is dead, long live science?

Ось ця надзвичайно цікава і надихаюча міні-лекція:

Книги-2016. «Колыбель для кошки»

Кілька днів тому закінчив слухання російського перекладу книги Курта Воннеґута “Cat’s Cradle”. Отже, я за місяць прочитав 3 романи Воннеґута. Думаю, поки що досить.

Йшов цей невеличкий роман не сказати, що легко. Може того, що я зарані знав, чим приблизно там все закінчиться. Але він прийшовся вельми в тему мені до міркувань останніх років про технологічний розвиток (зокрема, про некоректність називання його «прогресом») та сумнівні перспективи людства. Ну, власне, приблизно це і є основною думкою «Колиски для кішки». Справді, мало хто з вчених розуміє відповідальність за свої відкриття і винаходи, замість того вони часто-густо інфантильно граються з природою або ж фанатично йдуть до своїх романтичних фантазмів (типу адептів штучного інтелекту).

А ще там дуже забавно – про релігію. Мабуть, тут треба сказати шось типу: автор нещадно викриває брехливу сутність релігій і т.п. Можливо і так. Але мені здається, що описаний боконізм був доволі близьким за духом самому Воннеґуту. Навіть сам згодом починаєш відчувати якусь симпатію до цього дивовижного світоглядного коктейлю: безжалісний фаталізм із додаванням солоденької побрехеньки, екзотичної новомови, «вишеньки» парного ритуалу і «парасольки» нехитрого міфу. Дуже тропічний релігійний «трунок» – те, що треба для карибського Сан-Лоренцо…

Моя оцінка на момент прочитання – 3/5 за шкалою Goodreads – сподобалося.

Спасибо генетике: общее у современности и до-аграрных сообществ

Разбираю старые закладки – нашел интересную статью «Откуда мы пришли? Кто мы? Куда мы идем?». Получается, генетические изменения могут быть индикатором социальных изменений. Это логично, но я впервые об этом читаю.

Но вот что мне показалось особенно интересным, так это параллели между до-аграрным и пост-индустриальным подходом к потомству (и соотв. — к человеку вообще). То бишь, грубо говоря, во вне-аграрных моделях берут качеством, а не количеством:

Если у земледельческих обществ процветал культ плодовитости, где идеалом для женщины считалось забеременеть сразу после рождения ребенка, а для мужчины – зачать как можно больше детей от как можно большего числа женщин, то у бродячих племен, живших в гармонии с природой, отношение к продолжению рода было более взвешенным, похожим на то, что сейчас принято в постиндустриальном обществе. Чтобы ребенок стал полноправным членом племени, надо брать не количеством, в надежде, что выживут лучшие, а качеством воспитания и заботой всех членов рода, а не одних лишь родителей.

Вот ведь интересно выходит. Быть может те тенденции, которые любители «традиционных ценностей» называют «отказом от традиции» и всяким там «падением нравов», и есть возвращение к самым изначальным и органичным традициям? Только — на новом уровне технологического и общественного развития. (Я, собственно, практически это имел в виду, когда еще несколько лет назад шутливо писал о «людях-бонобо» как представителях «Истинной Традиции»). Не возьмусь уверенно утверждать подобное, но ведь можно и под таким углом посмотреть на проблему развития (эдакий диалектический синтез прогрессизма и традиционализма).

Как бы там ни было, я надеюсь, что мы имеем возможность прийти (вернуться?) к устройству общества, где человек — это Ценность, где человек — это цель и никогда не средство (для чего-либо — удовлетворения потребностей другого человека или ублажения «богов» [мифы полезные и вредные — религиозные, идеологические, национальные и пр.]).

Політичне кредо: Links 2-3-4

Трохи більше року тому проходив 2 звичні політичні тести, які показали явну тенденцію до мого лівішання в економічній площині. Нині цей тренд загалом посилився + було певне слабшання лібертарних позицій (бо негнучкі тести так «карають» за про-мілітарну позицію).

The Political Compass:

screenshot-www politicalcompass org 2015-09-05 04-29-32
Political Spectrum Quiz:
My Political Views
I am a center-left moderate social libertarian
Left: 1.94, Libertarian: 2.27

Так, я за зважене виправлення соціальної нерівності, зокрема ЗА:

  • право кожного на повну медичну допомогу (не обов’язково прямо-державно, як в UK, можна гнучкіше, як в NZ, — головне, щоб якісна медицина була доступна всім);
  • суворий екологічний та антимонопольний контроль;
  • доступну освіту (якісні державні школи і допомога бідним у вступі до вишів);
  • широку державну популяризацію науки та раціонального мислення серед усіх прошарків населення;
  • податкове фінансування культурного життя (як мінімум — численні та якісні бібліотеки й музеї).

Ринковим радикалізмом сам жив 5 років, тому нині ставлюся до нього зі зрозумілим скепсисом. А ницих соціал-дарвіністів, в т.ч. послідовників Айн Ренд, взагалі не люблю.

Мені тут запропонували для простоти називатися соціал-лібералом. Але, чесно кажучи, не факт, що в цих рихлих рядах мене так би вже й вітали… Бо в деяких питаннях я займаю не найтиповіші позиції: насторожено ставлюся до технологічного розвитку (взагалі, а особливо – до біотехнології та AI), наголошую на захисті приватного життя, підтримую вільне володіння зброєю (хай і з певними застереженнями), розумію важливість якісного війська (типу як у Швейцарії), не підтримую гей-шлюби (але терпимо ставлюся до гей-союзів), виступаю за контроль імміграції (+ сприяння інтеграції та депортацію злочинців). При цьому я не фанат капіталістичної системи (але бюрократичний соціалізм вважаю ще гіршим), не люблю суспільство споживання, виступаю за реформу і подальше знищення копірайту, вважаю працю – злом і підтримую заходи з мінімізації праці (за прикладом первісних спільнот, хай і з допомогою сучасних технологій).

То ким же себе назвати? Хіба шо якимось оксюмороном штибу «консервативний соціал-лібертарій», а не просто соціал-лібералом, – щоб підкреслити певні консервативні й анархічні симпатії. Я не знаю. А взагалі всі оці ярлички – поверхові умовності, а політичні погляди, які постійно уточнюються і змінюються, найкраще просто конкретно описувати.

Будете как боги: рецепт против делюзии прогрессизма

Каждый раз, когда меня вдруг начнет переполнять радость при мыслях о могуществе человека, чудесах модерной науки, безудержном техническом и социальном прогрессе, экспансии цивилизации в открытый космос и пр. «прометейском» пафосе, я буду перечитывать, например, прогнозы футуролога Патрика Такера (хотя встречал и др. подобные подходящие «ингредиенты»).

Пока во мне еще будет оставаться хоть толика здравого смысла, человечности и свободолюбия — это наваждение прометейского ада, который лукаво мимикрирует под рай, будет быстро проходить.

Тут не столь важна фактическая точность прогноза — 20 лет или 1020 лет, описание конкретных технологий и т.п. — сколь подмечена тотальная тенденция т.н. «прогресса»: любовь разбирается на химические соединения, свобода устраняется машиной, само сознание ловят в силки материалистического детерминизма, вместо духа — цифра…

Мне все чаще кажется, что — как бы это сказать? — наука наша не познает мироздание, но заглядывает в бездну мироздания, игнорируя все намеки и указатели в верном направлении. Тогда чего удивляться, что рано или поздно Бездна заглядывает в нас и поселяется там? Мы сами выбрали такой подход и гордо идем по граблям.

Если это — прогресс, то я — трактор. Само понятие «прогресс» имеет четкие положительные коннотации. А наш «прогресс» не положителен, он в лучшем случае нейтрален. Потому и слово это для данного процесса не подходит, вот нейтральное «развитие» — куда лучше. Развиваться ведь можно в очень разных направлениях.

А что до прогресса… Возможно, настоящий прогресс вообще доступен лишь личности, а не коллективу? А лучшее, на что способен коллектив — развитие в направлении, способствующему настоящему прогрессу. Если так, то наше развитие чем дальше, тем больше идет в прямо противоположном направлении.

Торсійний «вічний» двигун працює

Wired пише, що НАСА підтвердило, що торсійний «вічний» двигун (якщо є світло, то не вимагає жодного палива) ПРАЦЮЄ. Я так розумію, що над ймовірністю такого двигуна сміявся увесь науковий мейнстрім.

Шлях справжньої науки є тернистим і в нашу технологічну епоху, бо вона нерідко визріває в оточенні псевдонауки й тому перебуває під ударом офіційної догматичної науки. Але істина завше колись проривається, а шахраї і догматики бувають посоромлені.

Обожнюю, коли рвуться шаблони. Дико люблю, коли канонічна наука обсирається і постає реальна не-догматична наука — устремління до істини, чи то пак, — до Істини.

Перефразовуючи популярний нині лозунг: Істина понад усе! (От з цим я справді згоден.)

Кажется, это называют трансгрессией

И такое бывает:

В Гонконге 66-летний мужчина, пришедший на операцию брюшной полости, обнаружил, что он – женщина, сообщает Hong Kong Medical Journal.

Тетя, которая была дядей? Или дядя, который был тетей, но не знал об этом? Пол или гендер? Черт его знает… Какая все-таки жизнь… хитрая штука, однако.

Товариство свідків пласкої Землі

Читав, значить, людину, читав… Немало цікавого бачив у блозі (особливо — на теми комп’ютерних ігор)… Наче освічена сучасна молода людина. Аж ось людина розроджається записом про креаціонізм. І наводить позицію, яку я вважав безглуздою навіть коли був щирим вірянином.

Я вважаю себе більш-менш терпимим до чужих поглядів, які мене не стосуються. Але після такого я можу читати людину лише, якби вона була мені цікава, як експонат умовного розділу «кунсткамера». Такого розділу в моїй RSS-читалці наразі немає.

Боже, як тільки можна суміщати розум, сучасність і нібито освіченість із такими дикими переконаннями в парафії природничих наук?

Креаціонізм — це іноді смішно, а іноді сумно.