Про черкеський “рамштайн”, геноцид черкесів і їхню ненависть до росіян

Мої ніжні почуття до Rammstein привели до несподіваної ЗНАХІДКИ. Я надибав справжню дивовижу – традиційну черкеську пісню, виконану, як дуже специфічне аранжування “Ohne dich”. Суворе й абсолютно прекрасне творіння черкеських музик HAGAUJ.

Трохи контексту. Черкеси (адиги) – це колись великий і непокірний переважно мусульманський народ, усі племена якого були майже повністю знищено Російською імперією. Читати далі

Життя в стилі “завжди не на часі”

“Дуже не на часі” – це коли ти в Україні, на яку напала оскаженіла червоно-коричнева Росія, кілька років підряд читаєш/слухаєш одну за одною книжки про пізню Російську імперію. І, при цьому, переважно знаходишся В ЗАХВАТІ від тієї держави – її громадських і бюрократичних практик, її інтелігенції і офіцерства, її культури і природи – з усіма негативами, позитивами і перспективами. Перспективами _нормального_ розвитку цікавої і стрьомнуватої, але безумовно європейської, держави – без канібалістично-пекельного періоду.

Читати далі

Книги-2016. «Архипелаг ГУЛАГ», том 3

Довго не писав нічого про прочитане (та й взагалі місяць нічого не писав), бо трохи спіткнувся об відгук на останній том «Архіпелагу», який прочитав ще в середині березня. Хотілося сказати дуже багато – більше, ніж про том 2 – збирався навіть написати цілу статтю, проговорив основні тези кільком людям… але не сталося з написанням.

Звісно, багато справ (до роботи знову додалося навчання), але найпроблемніше те, що цей текст вийшов би занадто болісним для мене. Бо том 3, де Солженіцин описує вже пост-сталінську правопохоронну систему і її практики, НЕЙМОВІРНО АКТУАЛЬНИЙ ДЛЯ НАС І ДОСІ. Так, розповідь про формування і цементування радянської каральної системи – офігітєльно актуальна нині! Бо стає зрозуміло дуже багато чого в сучасній Україні (Росії, Білорусі). Тому що Україна – наступниця УССР – одна з країн, які мають в самому серці цей гнилий отруйний осколок – ГУЛАГ в мініатюрі: (пост)радянські прокуратура +«суд» + ментура + держбезпека. Це – подарунок на довгу (чи вічну?) пам’ять від Сталіна.  Читати далі

Книги-2016. «Архипелаг ГУЛАГ», том 2

1й том монументальної праці Олександра Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ» я прочитав ще наприкінці 2013 р. Тоді ж почав 2й том, але, прослухавши трохи більше половини, кинув аудіокнигу. Тоді почалися важкі часи в моїй країні (диктаторські закони 16 січня, розстріли на Майдані, агресія Росії) і в моєму здоров’ї (часті болі, ходіння по лікарях, 1ша операція). І я рішив, що таке чтиво занадто тяжке для і без того похмурого часу в житті, треба дочекатися кращих часів і тоді вже дочитувати.

Пройшло 2 роки. Нещодавно я звернув увагу на 1 ГБ «Архіпелагу» на плеєрі і раптом усвідомив: а принципово кращі часи ж так і не настали – ні в країні, ні в здоров’ї. А місця аудіокнига займає багатенько, та й взагалі цікаво ж дочитати… Отже, я, вже не чекаючи кращих часів в країні та здоров’ї, почав дочитувати цю важку важливу книгу. Ось, днями добив 2й том.

Щоб краще пригадати читане – переслухав кілька вже колись прочитаних розділів. Серед них були й ті, які мені особливо важко було слухати минулого разу – про «соціально-близьких» (блатняків) і малоліток. Я очікував, що все це знову буде сильно вганяти мене в депресію, але… такого не сталося. Все йшло дивовижно легко, цікаво і без особливих затрат нервів. А іноді я навіть щиро сміявся.  Читати далі

Важливе про Індекс сприйняття корупції. Ситуація в Україні

Днями Transparency International оприлюднила Індекс сприйняття корупції за 2015 рік. Україна отримала 27 балів (за шкалою від 0 до 100, де 100 – повна відсутність корупції) і опинилася на 130 місці з 168. 2014 року Україна мала 26 балів, 2013 – 25, 2012 – 26.

2016-01-27_154138

Для порівняння Росія 2015 року отримала 29 балів (119/168 місце). 2014 року РФ мала 27 балів, 2013 – 28, 2012 – 28.

Чесно скажу, я був дещо здивований тим, що Україна має стабільно гірші показники в царині корупції, ніж Росія. Я пам’ятав трошки інакшу картину з тих часів, коли працював у сфері економічної журналістики. Звісно, Transparency International – авторитетна організація, яку я поважаю, але вирішив уточнити метод розрахунку коефіцієнтів. І не дарма, бо з 2012-го вони кардинально змінилися. Читати далі

Грех упрощения. Невежественная колонка об интеллигенции

Познакомился сегодня с писаниями некой Саши Дубичевой. От досады за потраченное время – прокомментирую. Из статьи с эпатажным загом “Убей интеллигента” я понял, что авторка – или манипуляторша или невежда. Лишь пара примеров: англ. intelligence у нее – лишь разведка, а сама интеллигенция появилась лишь в Совке во 2й пол. 20 в. (чего уж говорить об использованном в аргументации спорном гумилевском концепте “пассионарности”).

Да, там в статье может быть что-то и дельное. Но ведь смешение лжи с правдой дает просто новый вариант лжи. Разве это – новость? Когда вы читаете мнение мутного автора (или – факты в мутных источниках) вы каждый раз рискуете пропустить себе в сознание всякую дрянь.

  • Техноязычная притча. Зачем брать грязную воду? Это в лучшем случае загрязняет ваши фильтры (вы тратите большие ресурсы на очистку). В худшем, если мощности ваших фильтров не хватает, – вы пьете опасную заразу. Гораздо более эффективный и менее рискованный вариант – поддерживать работу датчика чистоты и прислушиваться к нему – тогда вы просто не станете трогать грязную воду. Но будете использовать лишь чистые источники.

Читати далі

Щодо спроб заборонити називати РФ «Росія» і «Русь»

Народна депутатка від Радикальної партії Ляшка Оксана Корчинська (дружина того самого Д. Корчинського) подала законопроект 2276а від 03.07.2015, в якому пропонує заборонити в Україні називати сучасну територію Російської Федерації чи будь-яку її частину терміном «Русь» чи похідними від нього, наприклад, «Росія». В картографії, освіті та усих інших галузях пані Корчинська натомість пропонує запровадити назву «Московія».

Карати за порушення пропонується штрафами від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів (від ₴850 до ₴1700). Звісно, наші «друзі» московити у своїх ЗМІ вже почали брехати, що за порушення будуть давати до 12 р. в’язниці. Ну, то очікувана реакція як для засобів москвинської зомбації.

Найперше хочу відзначити, що сам я являюся прихильником поширення практики використання слів «Московія», «москвини» тощо — не лише в історичному, але і в сучасному громадському і побутовому дискурсах. Однак я і як історик і як громадянин вважаю цей законопроект пані Корчинської некоректним і неприпустимим і з наукової і з суспільно-політичної т.з. Чому? Вкажу лише на ті зауваги, які одразу приходять на ум (хоча, певен, що насправді контраргументів можна виділити набагато більше).

Неприпустимість такого закону з наукової т.з. видна гарно якщо, наприклад, пригадати, що деякі нинішні території РФ навіть не відносилися до т.зв. Залісся (межиріччя Волги і Оки, колонізованих слов’янами земель фіно-угорських народів), а були пізніше приєднані Московською державою — Новгородщина, Псковщина, Смоленщина, Стародубщина тощо. Як же їх можна не відносити до Русі? А в законі ж йдеться про те, що будь-яку частину території РФ не можна називати Руссю. Виходить антинауковий антиісторичний абсурд.

Крім того навіть початкові землі майбутньої Московії — Залісся — починаючи десь з XII-XIII ст. абсолютна більшість істориків, в т.ч. і українських, відносять до Русі (звісно, до Русі у широкому значенні цього слова, бо Русь в початковому значенні — це лише землі Київщини, Чернігівщини і Переяславщини). Та і як може бути інакше, якщо на цих землях знаходилися північно-східні князівства Русі? Отже з т.з. історії некоректно заборонити йменувати навіть питомо москвинські території Руссю.

Щодо похідного терміну «Росія» я взагалі коментувати не буду, бо в цьому випадку некоректність цього законопроекту стає просто кричущою і тут вже  його пропозиції точно вступають у суперечку зі здоровим глуздом.

Із суспільно-політичної т.з. я вважаю абсолютно неприпустимим такими насильницькими методами вирішувати проблеми використання будь-яких слів — чи то в публічному, чи то в побутовому дискурсі. Ще якось можна було б зрозуміти норму про певні вимоги до представників державної влади (хоча те, що пропонується у цьому законопроекті п. Корчинської, все одно, на мою думку, було б некоректно запроваджувати), але вимагати чогось подібного від усього суспільство — абсолютно неприпустимо.

Відзначу, що такі пропозиції є як раз гарним прикладом підходу, характерного для московської тиранічної традиції, а не для руської правової традиції. Я вже не кажу, що цей законопроект став дуже гарною зайвою «вонючкою» для російських ЗМІ, бо навіть якщо вони припинять брехати про 12 р. в’язниці, законопроект 2276а залишиться яскравим прикладом антинаукового абсурду.

Натомість, я вважаю, що українській владі уповні варто через Міносвіти форсувати використання термінів «Московія», «москвин», «московітський» тощо по відношенню до ранніх етапів формування Російської держави (хоч би до тих часів, коли цар Петро I офіційно назвав свою державу Росією, де-юре перетворившись з московського царя на російського).

Проблема Зла и Русский мир

XFUw1P31gMQ
К проблеме зла. Источник: bauris.livejournal.com

На картинке «К проблеме зла»: Синоза, Мани, Аквинат, Чоран, Ватник. Только я бы вместо «смирение» в последнем случае написал бы все-таки «принятие». В общем, к исполнению могут быть вопросы, но суть хороша.

Фактически именно об этом я недавно писал в посте «Цивилизация всеобщего недоверия»: «русский мир» пытается убедить нас, что Добра (честности, правды, справедливости и т.п.) вообще не существует, что ВСЕ журналисты, активисты, политики ПРОДАЖНЫ, а идеалы — это «разводка для лохов».

И я считаю, что у русских это — не наносное, увы, это не грех путинизма, но путинизм — лишь плод этих исконных убеждений русского народа. Мне кажется, этот страшный нигилизм сидит глубоко в покореженной душе несчастного московитского крестьянства (которое и стало основой для создания т.н. русского народа). И европейская (по духу, а часто и по крови) интеллектуальная элита за века, сколько не пыталась, так и не смогла уврачевать этот духовный недуг — ни европеец Достоевский, ни европеец Толстой, ни европеец Чаадаев, ни гегельянцы-славянофилы, ни гегельянцы-западники, ни множество других «русских» мыслителей — никто так и не смог вылечить русскую душу. Все время из нее вырывалась чернота, которая уничтожала все хорошее вокруг себя, включая своих лекарей-интеллигентов.

Думаю, тому, кто еще захочет излечить этот недуг (а это стоит сделать — ради блага Европы и свободного мира вообще) для начала придется докопаться до причин этого страшного цинизма, глубоко сидящего в русских. Это и есть хваленая «загадка русской души», которую нужно разгадать историкам и мыслителям.

Лично я сейчас предполагаю, что корень этого зла — эта гнилая заноза в культурном коде — это некая страшная травма, родовая травма, нанесенная во время этногенеза русских. И, по-моему, вполне возможно, что ее нанесли колонизаторы северо-восточных земель Руси — наши единоплеменники русины-украинцы. Они, возможно, какими-то стремными методами (возможно, сегодня их бы назвали расистскими?) осваивали земли местных финно-угорских племен. А их потомки вынужденны веками расплачиваться за грехи предков. В общем, — классический сюжет истории про родовое проклятие или привидение, древнейший миф. Но мифы на то и мифы, что это описание реальности языком сказки.

В общем, если очень коротко: я считаю, что кто породил проблему, тот и должен помочь ее уврачевать так или иначе. Думаю, сейчас дело к тому идет.

Цивилизация всеобщего недоверия — враг №1

Прочитал очень важные слова британского журналиста Питера Померанцева о новой пропаганде — единственном российском оружии, которое реально угрожает всему Свободному Миру и каждому свободному человеку в отдельности:

Цель российской пропаганды – чтобы никто никому не доверял. Она говорит: ты не должен нам верить, но и то, другое – тоже пропаганда, и там неправда, никому не верь. Когда информационное поле убито, все, что работает – страхи, паника или апатия.

lie-truth

Я всегда, сколько себя помню, чувствовал внутренний протест против псевдо-скептической (на самом деле — болезненно циничной и конспироложеской) установки «не доверяй вообще никому». Именно поэтому меня просто убивают слова собеседника в духе «да все они врут», «да нигде ту правду не узнаешь» etc.! Это на самом деле страшно и вызывает чувство отчаяния, кажется будто Зло уже добилось своего.

Никогда нельзя думать подобным образом. Ведь даже верование пропаганде лучше такого демонического цинизма, ибо верующий в ложь ИМЕЕТ ШАНС увидеть правду, а патологический циник, успешно оболваненный творцами всеобщего недоверия, такого шанса практически не имеет.

Да, в СМИ встречается немало лжи, но есть и правда, просто чтоб до нее докопаться нужно РАБОТАТЬ — читать, думать, изучать личности, если надо — даже лично знакомится с журналистами и участниками событий. Поиск правды — это ежедневная работа — в т.ч. и внутри себя.

Вот пример. Когда мне говорят, мол, не только в России врут о войне с Украиной, но и в самой Украине — я всегда подчеркиваю КАЧЕСТВЕННОЕ РАЗЛИЧИЕ в неправде с той и с другой стороны. С украинской стороны встречается ложь оф. лиц и манипуляции некоторых СМИ, в основном же — для укроСМИ характерно лишь умалчивание своих потерь и преувеличение вражеских, что в общем понятно в условиях ВОЙНЫ. Но 1) далеко не все СМИ умышленно и злостно манипулируют, 2) значительная часть СМИ проверяют и выводят на чистую воду тех-таки оф. лиц, 3) масштабная наглейшая ложь о войне в украинских СМИ лично мне еще не встречалась.

С российской же стороны абс. большинство СМИ манипулируют умышленно и скоординировано, подавляющее большинство росСМИ никогда не критикует свою верховную власть, а примеров абсурдной и наглейшей лжи (т.н. хуцпа) лично я встречал огромное количество (иногда такое в росСМИ опровергается со временем, что, увы, почти не ослабляет «поражающий» эффект).

В результате имеем: формально, если судить как робот «0 или 1», то как бы «все лгут», но для гуманоида, черт побери, разница между неправдами с одной и с другой стороны — разительная. А человек, который повелся на «все они одинаково врут» уже проиграл, отказался от поисков правды и сделал ровно то, чего добивается демоническая машина лжи современной России.

Важно помнить, что вообще все люди лгут время от времени, но это не отменяется того факта, что есть честные люди, а есть прожженные лжецы. Или кто-то уже готов заявить, что честных людей в мире не осталось лишь потому, что иногда лгал каждый из нас, людей?

Вы не доверяете вообще никаким СМИ? Система лжи уже съела ваши мозги. Следующий шаг — тотальное недоверие ближнему вообще, далее — паранойя, далее — безумие. Если брать крайности, то всему доверять лучше, чем всему не доверять, оптимальный же вариант — «золотая середина» разумного доверия и скептицизма.

P.S.

Мне самому, кстати, в этом смысле хорошо — я работал в СМИ и знаком с известной долей журналистов, а еще о большем кол-ве знаю некоторую «закулисную» информацию. Потому я сам неплохо понимаю, кому и насколько в укроСМИ можно верить. И есть такие личности, которым я реально доверяю, хотя могу быть даже не лучшего мнения о некоторых их личных качествах. К слову, тем больше меня огорчает, когда многие мои знакомые и даже родственники склонны игнорировать этот мой маленький бонус и не верить даже мне, свято оберегая навязанное им мнение, что в СМИ «все одинаково лгут как черти». Это вот по-настоящему печально.

Киселев vs Будда: СОВПАДЕНИЕ? НЕ ДУМАЮ

Все время казалось, что популярный ныне мем «совпадение? не думаю» мне что-то напоминает. Только вчера ночью на меня снизошло просветление и сегодня я сделал такую вот картинку. (Сам мем текстуально-визуальный, потому я решил тоже сделать картинку — т.с. отдать дань уважения визуальности побеждающей милую сердцу текстуальность — воистину Новое Средневековье уже на дворе и я приветствую его.)

ne_dumayu

Думаю, буддисты и философы оценят, ведь картинка, кроме прочего, подчеркивает, что даже от подлеца до мудреца — один миг, одна пустота, один акт недеяния, на одно слово меньше :)