Книги-2019. Підсумки з інфографікою

До списку вношу всі більш-менш значні за обсягом твори, які повністю прочитав за рік (читаних не до кінця зазвичай набагато більше). Не беру до уваги, – читав їх вперше чи перечитував вкотре.

Оцінюю прочитане за суб’єктивним принципом справленого на мене ефекту. Користуюся при цьому непропорційно позитивною шкалою Goodreads, де всі відтінки негативу вміщено в одну оцінку: “1” – не сподобалося, “2” – нейтрально, “3” – загалом сподобалося, “4” – дуже сподобалося, “5” – чудово.

Книжки записую мовою прочитання. Курсивом позначаю аудіокниги, напівжирним – твори, що справили найсильніше враження.

Список-2019 Читати далі

Мікро-маніфест щодо ЛГБТ. Моя вільнодумна позиція

  • Я не є прихильником ЛГБТ-шлюбів, хоча й підтримую розширення прав цих людей і необхідність визнання державою їхніх сімейних союзів. Поза тим як християнин вважаю сам гомосексуальний акт гріхом (тобто тим, що суперечить божественній волі), не вважаючи гріховною саму цю орієнтацію. Сприймаю таке як секс поза шлюбом – нічого страшного для суспільства, але все-таки неправильно з точки зору божественних приписів. Це моя особиста думка (до того ж дискусійна навіть для мене самого), тож до громадських справ я її точно не вношу. Її можуть дотримуватися чи не дотримуватися якісь окремі релігійні групи і тут не має бути примусу в питаннях свободи совісті. Держава не зобов’язана зважати на таку категорію як “гріх”, її задача – підтримка правопорядку в суспільстві, а не релігійні чи філософські повчання. Окремо підкреслю, що, читаючи історичні джерела й роботи істориків, особисто відчуваю велику гіркоту через віки утисків наших гомосексуальних сестер і братів (як і через утиски супердискримінованої тисячоліттями більшини – жіноцтва).
  • Сам термін “гендер” в сучасному його значенні статевої ідентичності здається мені вкрай суперечливим. Уповні ймовірно, що суто філософськи це є зайва сутність. Але, можливо, він і має право на існування, та до його визначення й використання сучасними активістами в мене – великі питання. Можна казати “психічна стать”, “соціальна стать” тощо, не запроваджуючи поняття, яке розмиває двостатеву природну систему. Це – поле для дискусій, в першу чергу – філософських. Тому тут зовсім неприпустимо нав’язувати якусь теорію з гуманітарних (NB!) наук як єдино вірну.
  • Отже я відмовляюся розуміти статеву ідентичність як щось суто соціальне й значно відділене від людської біології, тож виступаю категорично проти практики визначення статі суто за самоідентифікацією. Вважаю, що стать (і навіть її соціально-психологічна складова) – не якась просто чергова ідентичність, але й дещо більше.
  • Відверто насторожено ставлюся до ініціатив, які нищать свободу слова на догоду політичній коректності. Зокрема – до законів, що прирівнюють до мови ненависті (криміналізують) відмову звертатися до людини з використанням обраного нею для себе займенника. Схожим чином може бути потрактований канадський білль C-16, 2016.
  • Тож я відмовляюся визнавати, наприклад, чоловіка жінкою лише тому, що він заявляє, що “відчуває себе” жінкою. Ставитися як до жінки, в т.ч. звертатися відповідно, – погоджуюся виключно після проходження цією людиною відповідної хірургічної операції та гормональної терапії. Але особисто все одно матиму питання щодо того, чи є ця особа “справжньою жінкою”. Але це вже суто внутрішні й довколафілософські речі, а в громадських відносинах я згоден ставитися до прооперованих транс-людей, як до представників їхньої “нової” статі.

АЛЕ. Читати далі

Про черкеський “рамштайн”, геноцид черкесів і їхню ненависть до росіян

Мої ніжні почуття до Rammstein привели до несподіваної ЗНАХІДКИ. Я надибав справжню дивовижу – традиційну черкеську пісню, виконану, як дуже специфічне аранжування “Ohne dich”. Суворе й абсолютно прекрасне творіння черкеських музик HAGAUJ.

Трохи контексту. Черкеси (адиги) – це колись великий і непокірний переважно мусульманський народ, усі племена якого були майже повністю знищено Російською імперією. Читати далі

Книги-2018. Підсумки з інфографікою

До списку вношу всі великі за розміром твори (не видання – саме твори), які повністю прочитав за рік (читаних не до кінця зазвичай набагато більше), не беручи до уваги, – читав їх вперше чи перечитував вкотре.

Оцінюю прочитане за суб’єктивним принципом справленого на мене ефекту. Користуюся при цьому непропорційно позитивною шкалою Goodreads, де всі відтінки негативу вміщено в одну оцінку: “1” – не сподобалося, “2” – нормально, “3” – сподобалося, “4” – дуже сподобалося, “5” – чудово.

Книжки записую мовою прочитання. Курсивом позначаю аудіокниги, напівжирним – найкращі твори (ті, що справили найсильніше враження).

Список-2018 Читати далі

Книги-2017. Підсумки з інфографікою

До списку вношу усі великі твори (не видання, а саме твори), які повністю прочитав за рік (читаних не до кінця набагато більше). При цьому не беру до уваги – читав їх вперше чи перечитував вже вкотре.

Книжки записую мовою прочитання. Курсивом позначено аудіокниги, напівжирним – найкращі й найважливіші для мене книжки (ті, що справили найсильніше враження).

Оцінювання ведеться за непропорційно позитивною шкалою Goodreads, де всі відтінки негативу вміщені в одну оцінку: “1” – didn’t like it, “2” – it was ok, “3” – liked it, “4” – really liked it, “5” – it was amazing.

Список-2017 Читати далі

Хор

Вчера около 12 часов дня, переходя улицу Почайнинскую возле Ильинской церкви, я услышал пение церковного хора. Обычно я не обращаю внимания на подобное, особенно учитывая, что этот довольно своеобразный приход Московского патриархата (облюбованный картонно-православными политиками) не вызывает у меня особо теплых чувств. Но сегодня я не просто обратил внимание на пение, но, прислушавшись, остановился – пели нелитургийный гимн «Агни Парфене». Византийским распевом на греческом языке (хотя существует и церковнославянский перевод). Это один из моих любимых хоралов восточной христианской традиции, который я как-то совсем не ожидал услышать вот так вот между делом в «гламурной» киевской церкви.

Я стоял посреди сквера перед бетонным корпусом Могилянки и слушал звуки, доносившиеся из церковного громкоговорителя, заботливо закрепленного на ёлке. Смотрел на машины-сугробы, на ветки деревьев под толстым слоем снега, на украшения приходской йолки и неукрашенное суровое небо… И тут на мгновение меня как бы не стало – всё окружающее будто бы воспринималось, но это было именно «будто бы». Всё, в обычном состоянии воспринимаемое чувствами, просто БЫЛО, занимало пространство, бытийствовало здесь и сейчас, а я… Не знаю даже уместно ли говорить «я»? Во что превратилось моё «я»? Было ли оно? Существовало ли? В какой форме? Ведь собственный образ тоже воспринимался со стороны: нелепая одутловатая фигура в синей куртке и чёрной шапке со старым рюкзаком и суетливыми мыслями просто стоит посреди сквера. Надо сказать, что как реалист я давно привык испытывать отвращение к себе во время обычных «приступов объективного оценивания» (я не обольщаюсь по поводу людей в принципе, и уж конечно – по поводу единственного, кого знаю лучше всего). Но в этот раз не было даже отвращения к себе – просто констатация, наблюдение, без эмоций. Так называемый я – просто ещё один объект действительности – как снег, небо или ёлка со славящим Деву Марию громкоговорителем. Всё как бы было, но его в некотором смысле и не было. Впрочем, кто-то ведь наблюдал всё это… Да, непросто такое формулировать. Читати далі

Музика не-небесна

З дитинства слухаю і люблю класику – від батькових платівок, уроків сольфеджіо, виступів із хором, гри на сопілці (було й таке). Маю добру колекцію улюблених композиторів: від Вівальді й Баха (прелюдії якого ціную більше фуг) – через Бетховена, Моцарта і Шопена – до Чайковського та Ґріґа.

Але мій найулюбленіший композитор – той, що завше змушує випадати з цього світу – Ерік Саті. Мінімалістичний модерніст із якимось дивовижно трагічним почуттям прекрасного. З баченням божественно красивого світу, який розпадається прямо на очах, розлітається метеликами від доторку, уходить з-під ніг… Світ постійного м’якого падіння і нетривких ілюзій. Це точно не райська музика – вона якась надтріснута… Цікаво, чи слухав твори Саті Альбер Камю?

Посилання на улюблену Gnossienne nº3 (там і відео чудесне – різні види природи Скандинавії):

Життя в стилі “завжди не на часі”

“Дуже не на часі” – це коли ти в Україні, на яку напала оскаженіла червоно-коричнева Росія, кілька років підряд читаєш/слухаєш одну за одною книжки про пізню Російську імперію. І, при цьому, переважно знаходишся В ЗАХВАТІ від тієї держави – її громадських і бюрократичних практик, її інтелігенції і офіцерства, її культури і природи – з усіма негативами, позитивами і перспективами. Перспективами _нормального_ розвитку цікавої і стрьомнуватої, але безумовно європейської, держави – без канібалістично-пекельного періоду.

Читати далі

Разбитые и недобитые. Поколения и люди

Когда я дослушиваю очередную книгу на своем маленьком белом плеере, всякий раз звучит бесконечно прекрасная и грустная мелодия “Epilogue” by Apocalyptica. Так продолжается уже пару лет. Вышло это случайно — при заливке большой дозы музыки папки и файлы выстроилось именно в таком порядке. Первый раз, когда она заиграла, я даже подумал, что это — финальная часть записи книги — музыкальный эпилог — настолько все органично звучало. (Что же это была за книга?.. По-моему, — “Сирены Титана” — тоже отчаянно грустная штука). В общем, только что этот “Эпилог” снова показался просто устрашающе подходящим — я дослушал “В дороге” Керуака.

Странные ощущения после этой книги. Как много нас с автором разделяет (очень разные культуры, биографии, мировоззрения), но тем удивительнее сколь близок мне этот знаковый роман бит-поколения. Наверное потому, что я тоже считаю немного разбитыми и себя и почти всех своих друзей и приятелей 1980-х годов рождения, которые начали свою жизнь на том северо-восточном краю современного Киева, который еще недавно считался Черниговской землей (на самом деле, я думаю, наш болотный, песчаный левобережный “Киев” и остается Черниговщиной по духу). Родная 300-тысячная Троещина! Возможно, мы даже куда более разбитое поколение, ибо у нас нету никаких своих менестрелей, тем более таких крутых, как у американских битников. Читати далі

Книги-2016. Підсумки з інфографікою

Книжки записуються мовою прочитання. Курсивом позначено прослухані книги, напівжирним – найкращі.

До списку вносяться усі книжки, які були мною повністю прочитані (читаних не до кінця набагато більше). При цьому я не беру до уваги, чи вони прочитані вперше, чи вже були читані в інші роки, чи перечитувалися багато разів за рік.

Оцінювання ведеться за непропорційно позитивною шкалою Goodreads, де всі відтінки негативу вміщені в одну оцінку: “1” – didn’t like it, “2” – it was ok, “3” – liked it, “4” – really liked it, “5” – it was amazing.

Список-2016 Читати далі