Хор

Вчера около 12 часов дня, переходя улицу Почайнинскую возле Ильинской церкви, я услышал пение церковного хора. Обычно я не обращаю внимания на подобное, особенно учитывая, что этот довольно своеобразный приход Московского патриархата (облюбованный картонно-православными политиками) не вызывает у меня особо теплых чувств. Но сегодня я не просто обратил внимание на пение, но, прислушавшись, остановился – пели нелитургийный гимн «Агни Парфене». Византийским распевом на греческом языке (хотя существует и церковнославянский перевод). Это один из моих любимых хоралов восточной христианской традиции, который я как-то совсем не ожидал услышать вот так вот между делом в «гламурной» киевской церкви.

Я стоял посреди сквера перед бетонным корпусом Могилянки и слушал звуки, доносившиеся из церковного громкоговорителя, заботливо закрепленного на ёлке. Смотрел на машины-сугробы, на ветки деревьев под толстым слоем снега, на украшения приходской йолки и неукрашенное суровое небо… И тут на мгновение меня как бы не стало – всё окружающее будто бы воспринималось, но это было именно «будто бы». Всё, в обычном состоянии воспринимаемое чувствами, просто БЫЛО, занимало пространство, бытийствовало здесь и сейчас, а я… Не знаю даже уместно ли говорить «я»? Во что превратилось моё «я»? Было ли оно? Существовало ли? В какой форме? Ведь собственный образ тоже воспринимался со стороны: нелепая одутловатая фигура в синей куртке и чёрной шапке со старым рюкзаком и суетливыми мыслями просто стоит посреди сквера. Надо сказать, что как реалист я давно привык испытывать отвращение к себе во время обычных «приступов объективного оценивания» (я не обольщаюсь по поводу людей в принципе, и уж конечно – по поводу единственного, кого знаю лучше всего). Но в этот раз не было даже отвращения к себе – просто констатация, наблюдение, без эмоций. Так называемый я – просто ещё один объект действительности – как снег, небо или ёлка со славящим Деву Марию громкоговорителем. Всё как бы было, но его в некотором смысле и не было. Впрочем, кто-то ведь наблюдал всё это… Да, непросто такое формулировать. Читати далі

Разбитые и недобитые. Поколения и люди

Когда я дослушиваю очередную книгу на своем маленьком белом плеере, всякий раз звучит бесконечно прекрасная и грустная мелодия “Epilogue” by Apocalyptica. Так продолжается уже пару лет. Вышло это случайно — при заливке большой дозы музыки папки и файлы выстроилось именно в таком порядке. Первый раз, когда она заиграла, я даже подумал, что это — финальная часть записи книги — музыкальный эпилог — настолько все органично звучало. (Что же это была за книга?.. По-моему, — “Сирены Титана” — тоже отчаянно грустная штука). В общем, только что этот “Эпилог” снова показался просто устрашающе подходящим — я дослушал “В дороге” Керуака.

Странные ощущения после этой книги. Как много нас с автором разделяет (очень разные культуры, биографии, мировоззрения), но тем удивительнее сколь близок мне этот знаковый роман бит-поколения. Наверное потому, что я тоже считаю немного разбитыми и себя и почти всех своих друзей и приятелей 1980-х годов рождения, которые начали свою жизнь на том северо-восточном краю современного Киева, который еще недавно считался Черниговской землей (на самом деле, я думаю, наш болотный, песчаный левобережный “Киев” и остается Черниговщиной по духу). Родная 300-тысячная Троещина! Возможно, мы даже куда более разбитое поколение, ибо у нас нету никаких своих менестрелей, тем более таких крутых, как у американских битников. Читати далі

Кілька слів про джентрифікацію, лівий поворот і споживацтво

Був приємно здивований, коли на україномовному сайті прочитав про «чудеса» неоліберальної джентрифікації в світових містах. Маю на увазі український переклад статті «Від Шанхая і до Нью-Йорка: орендна плата до біса висока». Я подібну соціальну критику звик читати англійською на справді ліберальних (людино-центричних, а не ринково-центричних) ЗМІ, а якщо російською/українською — тільки на лівацьких ресурсах.

Тут штука у тому, мабуть, що і російськомовна і україномовна публіки, що цікавляться урбанізмом, переважно і є з тих дрібно-багатійських кіл, які, власне, і рухають джентрифікацію. Справді, чого б вони критикували свої тонконогі довгобороді роговоокулярні ряди любителів органічного і крафтового?

mto-gentrification
Робота французького вуличного художника MTO. Фото: cubebreaker.com.

Я не вважаю це явище якимось 100-відсотковим злом, — воно неоднозначне і несе в собі як позитиви, так і негативи. Наприклад, м’яка і плавна джентрифікація пішла на користь рідній Троєщині, бо тутешня автентика була занадто агресивною до людини і руйнівною для довколишнього середовища. Але, я думаю, загалом процеси різкої і інтенсивної джентрифікації мають проходити з врахуванням принципу соціальної відповідальності — міська громада повинна пом’якшувати удар ринку по вразливих прошарках населення.

Читати далі

Міні-мандри. Байки таксиста-моряка

Оце рішив дисциплінувати себе писати до блога, але оскільки нічого програмного заявляти поки не хочеться (вся пара виходить в Фейсбуці й Твітері), то подумав писати про всяке побутове (самому вельми подобається таке читати в інших). Короче.

Мабуть, напишу про свою недавню поїздку з Солом’янки до Троєщини. Ну, було вже коло 11 вечора, я був навантажений ноутом, новими зимніми черевиками (українського виробництва, до речі), знимками своїх нирок на КТ і салом та лаймами від батьків, а незадовго перед тим як раз заробив трохи грошей, тож без вагань їхав таксі.

Ще підходячи до бляклого ланоса, я запалив цигарку (починаючи з цього літа, я знову був трохи покурював). На моє запитання «А можно у вас в машине докурить?», дядько відповів з якимось наче трохи навіть росіянським акцентом, шо сам не курить і краще покурити біля машини. Їдучи, ми розговорилися про дорогі машини, яких багато у бідній Україні. Але тут таксист, замість логічного, з моєї точки зору, нарікання на багатіїв-хапуг і чиновників-корупціонерів, раптом сказав, шо сам мало не став гордим власником Ford Explorer за 40 штук баксів. На моє здивування, дядько пояснив, шо сам з Одеси, а з 80-х до поч. 00-х був матросом і після кількох гарних рейсів, в принципі, міг собі дозволити таку цяцьку.

З машиною в нього тоді не вийшло, бо як раз типу розвалилося якесь українське пароходство. Я згадав про єдиного відомого мені українського моряка Антона Санченка і трохи розповів таксисту-матросу про письменника-радиста-мариніста. Дядько сказав, шо і собі має шо розказать — на книжку набереться. Поки ми їхали нічним Майданом, — почав травити моряцькі байки. Читати далі

Хвотоманія — 4

Свій червень я умістив у всього 10 фоточок (+ одна аудіо-візуальна композиція): аеропорт «Жуляни», батьківській дім, два моїх друга, трохи Троєщини, «буржуям смерть» і «героям слава».

2014-06-10_00002
10.06.2014. Київський аеропорт «Жуляни» знятий з 22-го поверху одного будинку на Батиєвій горі
2014-06-10_00003
10.06.2014. Вид на Солом’янку з того самого місця
2014-06-11_00006
11.06.2014. Захід Сонця десь на краю Троєщини
2014-06-11_00007
11.06.2014. Троєщинський залізо-бетонний місток, композиція наз. «багатопланове буття»
2014-06-12_00009
12.06.2014. Буржуям бажають чи то смерті чи то влади. Ці двозначні троєщинські ліваки
2014-06-12_00010
12.06.2014. Із правим же дискурсом на Троєщині непоняток немає, усе трафаретно чітко. Цю і попередню фотки можна сприймати як метафору щодо стану правих і лівих загалом в Україні
2014-06-19_00001
19.06.2014. П’яненький я фотографую як п’яненький друг Діма фотографує як п’яненький я фотографую як п’яненький друг Діма фотографує і т.д.
2014-06-21_00004
21.06.2014. Великий будинок Не-На-Троєщині, де у центральній секції — 22 поверхи
2014-06-24_00008
24.06.2014. Друг Валік на заході сонця осяює все довкола на Троєщині в районі Троїцької церкви
2014-06-24_00005
24.06.2014. Улюблений троєщинський швидкісний трамвайчик. Взагалі, рейковий транспорт — це моя слабкість. На трамвайчику катаюся просто для задоволення

 

Ну, і пісня місяця червня — це космічний кавер бітлівської And I Love Her від красивої і талановитої співачки з Нової Зеландії Princess Chelsea (у неї є і чудові власні пісні, рекомендую пошукати — може комусь теж сподобається):

Хвотоманія – 3

Не дивлячись, що нині вже липень на дворі, я рішив довикладати фотки оточуючої реальності за травень. Обласний архів, моя альма-матер, троєщинські художества, укріплення довкола Телевежі, вибори-2014 тощо (16 фото, клікабельні).

2014-05-12_00017
12.05.14. Якась дівчина зупинилась і говорить по телефону біля метро «Дорогожичі». Взагалі, починаючи з цієї весни, іноді нагло знімаю людей (раніше завше старався навіть у самих туристичних місцях, щоб люди в кадр не потрапляли, вважав, що це псує фото)
2014-05-14_00025
14.05.14. Між «Дорогожичами» і «Лук’янівською» знаходиться рідний 5-й корпус КНЕУ, де я вчився на 1ому курсі більше 13 р. тому. Зараз там наче лише магістерка
2014-05-15_00009
15.05.14. Шматок сторінки одного з описів перепису 1897 р. В травні працював в Держ. архіві Київської обл. із цим переписом (архів — біля «Дорогожичів»)

Читати далі

Хвотоманія – 2

Продовжую наздоганяюче викладання буденних фоточок, які можна назвати «моя київська реальність».

 

2014-05-08_00033
08.05.14 Сафарі-джип в нетрях рідної Троєщини
2014-05-08_00034
В той же день. Аптечний настій глоду (рос. боярышник) — це ж алко-мем радянського минулого. Такий «сердешний» анахронізм :)
2014-05-11_00008
11.05.14. Десь на Троєщині. Справді високі почуття
2014-05-11_00019
В той же день. Парк біля кінотеатру «Флоренція», квіти, кружляючий паровозик

Хвотоманія: початок

Тезово.

Невдовзі після Нового року в мене з’являється смартфон з сенсорним екраном.

З початку весни революційна Україна починає жити фактично в воєнних умовах, очікуючи вторгнення фашистської Росії.

На початку квітня я опиняюсь на операційному столі.

29 квітня мене як прориває — я починаю фотографувати на новий телефон практично все довкола.

Я маю мобілки з камерою вже років 10, але досі практично не фотографував просто так те, що довкола. А цієї весни почав. Мабуть, того що після всього, життя видалося особливо прекрасним.

Давно збирався викладати якісь фото в блог, але все руки не доходили. Тепер починаю. Отже: 2014-й, Київ, весна, зелень, люди та інша живність. Фотки клікабельні.

2014-04-29_00028
2014.04.29-15:36:20 Цю фотку можна вважати першою
2014-04-29_00029
Того ж дня. Суворий троєщинський корч
2014-04-30_00030
Наступного дня. «Скай-мол». Пацанчікі-горобчікі (в центрі, на 2му плані) заскочили в «МакДональдз»
2014-05-03_00031
3 травня. Невіста Христова, бузок, весняна Лавра

Далі буде.