Потішні мапи via Mapporn

Останнім часом частенько заходжу на reddit, найбільше продивляюсь підрозділ Mapporn. Багато цікавого трапляється. Рекомендую. Нижче навожу кілька забавних мап звідти (картинки клікабельні).

Map of Pangea with Modern Borders
Політична мапа Пангеї з сучасними кордонами країн :)
Number of Israeli Prime Ministers & Presidents Born In Each Country
Кількість прем’єрів і президентів Ізраїлю, народжених на територіях, що належать різним сучасним країнам
General Naming Formats Across Eurasia & North Africa
Основні традиційні формати іменування людей в країнах Євразії та Пн Африки
Word used for 'cock' in Europe
Слово, яким перекладається англійське ‘cock’, в мовах сучасних країн Європи (мапа зроблена з урахуванням етимології)

Diasporiana

Натрапив на сайт Diasporiana — викачав собі гігабайти літератури. Вони себе наз. “проект зі збереження інтелектуальної спадщини української еміграції”, який дає змогу вивчити “великий шар інформації, який з об’єктивних і суб’єктивних причин залишається невідомим не тільки широкій громадськості, але й науковцям”. Партнерами проекту названо АН вищої освіти України та Класичний приватний ун-тет (Запоріжжя).

Там зібрані просто-таки завали маловідомої у нас цікавенної л-ри: від емігрантських спогадів і буклетів про особливості життя в Канадах-Аргентинах до підручників з агрономії, від передруків листів-автографів Тараса Шевченка до посібників із виготовлення бандур, від мемуарів часів визвольних змагань до альбомів поштівок на українську тематику, а також література богословська, феміністична, націоналістична, літературознавча, мовознавча, безліч історичної і багато ін.

Взагалі, весь величезний пласт укр. діаспорної інтелектуальної праці викликає у мене якийсь захват і дуже інтригує, зачаровує, хочеться поринути у це і досліджувати, бо нинішня Україна це фактично ігнорує. А дарма. Бо туди в різні часи поїхали найкращі наші люди, інші найкращі були знищенні совєтами та нацистами, і зовсім мало найкращих залишилось в Україні… Тож нехтувати діаспорним доробком — це просто злочинно.

P.S.

Diasporiana — єдине місце в нетрях, де я натрапив на 11-й том Енциклопедії українознавства. (До речі, саме її використовував в своїй курсовій, коли треба було навести трактування понять — щоб не посилатися на рос. і рад. енцикл., — вона вельми ґрунтовна і не надто застаріла).

Довгі руки “русского мира”: livelib vs goodreads

Я вирішив відмовитись від планів відновлення активності на Лайвлібі, натомість створив акаунт на Ґудрідзі. Приводом до цього стало прочитання мною дискусії довкола пропозиції розробити укр. версію російського сервісу. Звісно, я розумію, що в Ґудрідзу укр. версії також нема і поки не очікується. Власне, мені йдеться не про укр. версію сайту (хоча, безумовно, в будь-якому сервісі для мене це плюс). Причиною є моє небажання лити воду на млин російського “русского мира”. По-перше, я не є прихильником відмежування від світу і варіння у власному соку, я проти штучного замкнення українців в якомусь ґетто. По-друге, я окремо проти створення спільного особливого культурного простору України з Росією.

Весь світ сидить в Фейсбуку, Україна — переважно в російському ВКонтактє. Аналогічно увесь світ читацький сидить в Ґудрідз, Україна, знову-таки, — переважно в російському Лайвлібі. І така ситуація серед українців — в багатьох сферах і сервісах. Відсутність російського варіанта Твітеру — щасливе виключення. Сумна картина: Рос. імперія досі животіє, українці, навіть не усвідомлюючи це, живлять цього зомбі. (До речі, цікаво, скільки адекватних українців передумає користуватися ВК після того, що і через що неофашистський режим Росії зробив із батьком соцмережі Дуровим?)

Варто зазначити, що на Лайвлібі я “завівся” свого часу на прохання дружини і на той момент навіть не знав про існування міжнародних аналогів сервісу (та й не особливо цікавився). Наразі я радий виникненню вищезгаданої дискусії на Лайвлібі — показова реакція (щедрі мінуси) та “про-русскомирные” аргументи російської публіки стали гарним нагадуванням і стимулом до прискореного прийняття рішення на користь глобального сервісу на сучасній lingua franca. Російська військово-політична агресія проти моєї країни робить всі ці міркування особливо актуальними нині.

“Геть від Москви!”

Face-poo-k

Почему я никогда всерьез не появлюсь на Facebook? (Не всерьез — это, например, по нуждам работы создать временную “пустышку” для общения с удаленными сотрудниками и т.п.). Да хотя бы из-за того, как Фейсбук поступил с Лучиком.

Вкратце: сначала некот. фотки Луча удаляли, потом аккаунт закрыли, а потом вытерли полностью. Но особенно мне понравилось, что Фейсбук удалял отдельные “крамольные” фоточки из уже закрытого им аккаунта :-)

А вот, например, какие изображения Фейсбук считал недопустимой крамолой и отчаянно их зачищал:

– мужик, которого стошнило на фоне резвящегося кита; тут понятно — загрязнение среды, нивелирование дружбы китиков с людьми… фото сочли реально социально опасным

– молельные комнаты для индуистов и христиан (аэропорт в Индии? фотошоп?) — ужас какой, да? Там же гитлер СВАСТИКА! Предлагаю забанить всех джайнистов, индуистов, буддистов и, например, президента Финляндии

– полицейская во спецсредствах™, справляющая малую нужду; я просто не знаю, что сказать… наверное, это — устрашающий плевок в Светлый Образ Сил Охраны Добра

– и напоследок мое любимое, ибо самое необъяснимое — просто маленький плавучий храм (у нас в Киеве на Днепре есть подобный побольше), но почему-то, увидев это фото, массы должны быть потрясены и возмущены до глубины души, во всяком случае Фейсбук был

***

На самом деле, я вижу целый ряд причин для категорического неодобрения соцсетей вообще. И смешная и дикая цензура — даже не ключевая из них.

Основной мой аргумент против соцсетей в следующем: я не хочу участвовать в системе, которая феноменально упрощает работу спецслужб (и маркетологов).

Я считаю, что эти ребята должны тратить как можно больше усилий на изыскания по поводу каждого конкретного человека. Да, они почти все и так узнают о практически любом из нас, но пусть потратят на это побольше своих сил. Тогда меньше сил останется на других интересных им людей. А соцсети даруют им невиданный “охват”.

Товариство свідків пласкої Землі

Читав, значить, людину, читав… Немало цікавого бачив у блозі (особливо — на теми комп’ютерних ігор)… Наче освічена сучасна молода людина. Аж ось людина розроджається записом про креаціонізм. І наводить позицію, яку я вважав безглуздою навіть коли був щирим вірянином.

Я вважаю себе більш-менш терпимим до чужих поглядів, які мене не стосуються. Але після такого я можу читати людину лише, якби вона була мені цікава, як експонат умовного розділу «кунсткамера». Такого розділу в моїй RSS-читалці наразі немає.

Боже, як тільки можна суміщати розум, сучасність і нібито освіченість із такими дикими переконаннями в парафії природничих наук?

Креаціонізм — це іноді смішно, а іноді сумно.

Безгрешные камнеметатели

Из поста на Луче узнал о таком явлении, как сообщество Check You. Сначала даже тяжело было поверить в существование и популярность подобного… Сотни тысяч участников этого слабо прикрытого моральными соображениями запредельно гнусного судилища — свидетельство тяжелейшей болезни общества. Ведь не жертвы, но участники, а тем более организаторы, этого мерзкого действа и есть настоящие моральные уроды.

Впрочем, есть в существовании таких отстойников и позитив. Ведь наклонности подлых судеек-подглядывателей сидят в зародыше во всех нас, а доминируют, наверное, в большинстве людей. Но ранее масштабы этой болезни не были столь наглядны. Теперь же имеем такие вот яркие иллюстрации болезни. Возможно, благодаря этому ее будет легче лечить?..

Девиация любопытства

Принято считать, что люди — любопытные существа. Возможно, в сравнении с каким-то организмами это и так, но, лично мне тяжело считать людей в массе своей любопытными.

Пищу для размышлений по этому поводу мне дали различные измерители статистики в блогах. В первую очередь — Саурон для ЖЖ, платной версией которого я пользовался несколько лет назад довольно продолжительное время. Так вот, я заметил интересную вещь: даже пользователи ЖЖ (стоит признать, что они отличаются от среднего человека их обществ большим кол-вом и знаний и любопытства) даже после подчас горячих дискуссий чрезвычайно редко склонны были смотреть профайл собеседника.

Для меня это было обескураживающее открытие, поскольку сам я привык смотреть профайлы даже пользователей, с которыми вообще не вступал в коммуникацию, но которые хоть чем-то меня заинтересовали. А тем более — тех, с кем вел беседы. И я предполагал, что приблизительно так поступают и остальные. Точных цифр я уже не приведу — не замерял (хотя было бы интересно), но просмотры моего профайла исчислялись единицами за месяц или реже. Это при том, что в то время в ЖЖ было больше активных пользователей и я сам весьма много общался и дискутировал.

Конечно, подобное может быть рез-татом следования некому философскому подходу. Но даже если кто-то и следует такой осознанной философии абстрагирования от личности собеседника, то все-таки мне тяжело представить, что подобную осознанность практикуют массы людей. Людям просто нелюбопытно.

Таким образом, делаю вывод, что степень любопытства сравнимая с моей есть не правилом, но исключением. Хотя, судя по обыденной жизни, — не имея данных статистик посещения, — я бы не подумал, что моя, пусть несколько повышенная любопытность, отличается от средней принципиально.

Перехід правих до ісламу: Русский мир

Уже більше року із цікавістю спостерігаю винесений у заголовок феномен на теренах Росії та України.

Є така Національна організація російських мусульман. Судячи зі слів її засновників, ця група утворилася саме з таких російських правих — радикальних націоналістів, традиціоналістів і фашистів, які прийняли мусульманську віру. Наскільки я зрозумів, вони не салафіти, а суфійські ісламісти (для прикладу: Талібан виник, якщо не помиляюся, переважно як рух суфійських ісламістів).

Потроху у російськомовному сегменті інтернету навіть форситься такий мем як «Русский Османизм». Це взагалі цікавий покруч. Здається, його просувають переважно люди близькі до НОРМ. Ось, наприклад, дуже цікавий ЖЖ юзер malikit — один із тих, хто рухає цю тему.

І ці всі фішки переймаються правими і на українських теренах. Блог Ятаган — один із типових прикладів (див. пост Українські османи).

Є ще і такий автор Інфопорну як Андрій Деркач (підписується там «Анвар Чернігівський», але, я так зрозумів із його Твітера, що це — псевдо).

Ще одного із таких українських правих мусульман бачив на просторах ЖЖ, нині, на жаль, забув його нік (пригадую лише, що автор десь чи то з Сумщини, чи то з Полтавщини). І, наскільки я пам’ятаю, цей був вже салафітський ісламіст і тусувався в ЖЖ із кавказькими салафітами (NB: НЕджихадистськими салафітами).

Взагалі, серед усіляких цих руських мусульман блукають досить цікаві і несподівані ідеї, як-от «ісламський лібератризм» (про таке корисно знати — мозок плавиться і стає гнучкішим :-), чи прихильність до золотого стандарту (золота гривня, війна проти фіатних грошей) тощо. Коротше, цю тенденцію «радикал в ісламіст» вивчати і вивчати.

Що ж вони бачать у ісламі? Як на мене, в ісламі ці праві радикали бачать нову глобальну силу: силу «живої Традиції» (християнство, на думку таких людей, вже переважно мертве — ця фішка пішла ще від Рене Генона), силу тотального колективу, ідеали «здорового способу життя» (іслам має перетин із sXe-ідеологією у точці анти-алкогольного фанатизму) та ультра-консервативних цінностей.

Бути українцем

Прочитавши чергове інтерв’ю Тараса Прохаська, раптом гостро відчув себе українцем. Жодного пафосу, просто риси, які, за Прохаськом, дуже характерні для українців, просто 100% характерні для мене:

Скажімо, певна недбалість у роботі. Я не маю відчуття, що, якщо я зробив щось не до кінця бездоганно, це зле. Я дуже часто можу навіть мити підлогу в кухні й чомусь цього разу не помити під кріслом, яке там стоїть. Хоча, якщо підлога миється, то потрібно мити всю, а під кріслом також збирається порох. Але я мию підлогу і думаю: «не так конче мити й під тим кріслом». Така недбалість у роботі, мені здається, є дуже характерною для українців і для мене також.

Крім того, є ще така, як у цього Штефана, невідповідність між словом і чином. В українців дуже багато є реальності промовленої. Я не знаю, чи це недолік, чи просто така риса. Ми дуже багато говоримо такого, що стає для нас дійсністю. Ми не конче мусимо підтверджувати слова. В мене також таке є. Мені дуже часто досить про щось говорити: що треба було б, наприклад, «підрізати кілька сухих гілок на дереві». І я відчуваю, що вже зроблено певний крок. Я знаю, що тепер уже не конче обрізати, бо я вже сказав, що добре було б обрізати.

Перший приклад — це взагалі наче дослівно про мене: бува мию чи мету і думаю так, як він каже один в один. Звісно, іноді нападає перфекціонізм навіть в нелюбих заняттях і хочеться цього разу все зробити аж на 150%. Слава Богу, таке буває не надто часто.

***

В цьому інтерв’ю пан Тарас продовжує просувати ідею важливості «інформаційної гігієни»:

Пришвидшення часу пов’язане з пришвидшенням інформації. Тому такою актуальною є «інформаційна гігієна» кожної окремої людини. Єдиний спосіб не бути втягненим у весь цей вир — дозувати, фільтрувати, що потрібно, а що ні. Лише так можна встигнути все, на що ти покликаний, що тобі призначено.

Я і так у міру своїх сил намагаюсь уникати зовсім вже пустих новин, жартів, книг, фільмів та людей. Але по-справжньому зможу пильнувати цю «гігієну» тільки тоді, коли остаточно здихаюсь роботи, пов’язаної із пірнанням у самий вир інформаційного мотлоху.

До речі, в цьому контексті найгірша річ, яку я бачив (і користував) — це Твіттер. Звісно, можна «засиратися» і через RSS чи ЖЖ і, навпаки, пильнувати себе у Твіттері. Але лише в Твіттері ментальне взаємне «засирання» — це сама суть сервісу, сама ціль спільноти. Якщо людина встигає працювати, мислити, розвиватись і «цвірінькати» — це чудово, але наскільки б більше така супер-людина встигла, якщо б взагалі не підключалася до цього джерела нескінченного інформаційного шуму. Може в класичних соцмережах все іще гірше, але я того вже не знаю.

Тирания новизны

Испытываю некоторое желание ввести новый тег — что-то вроде «вопль ретрограда». На этот раз «порадовала» Мозилла: в новом Файрфоксе исчезла весьма востребованная мною функция «отправить ссылку по почте». Я регулярно отсылал близким людям ссылки, которые, по моему мнению, могли бы их заинтересовать.

Теперь — после 17-й версии — эту замечательную функцию убрали. А я уже почти подсадил на нее жену… Печально. И даже зло берет немного. Небось посчитали, что это недоразумение под названием «Твиттер» сделало существование такой функции бессмысленным.

Конечно, Файрфокс — не Хром и не Опера — в его глубинных настройках как правило подобное можно вернуть, настроив браузер под себя. Однако жаль времени, которое нужно потратить на поиски решения. И вообще непонятно, кому мешала одна строчка в меню правой кнопки мыши?