Про погроми, проблеми української державності й наше стрьомне майбутнє

Побачив конструктивний наче консервативно-ліберальний погляд на погром у нас тут на Лісовому. Погроми — це дикість, але механізм їхньої появи в сучасній Україні зрозумілий. Вони — симптоми дуже важкої хвороби.

Коли держава відмовляється виконувати свої ЗАСАДНИЧІ функції, їх бере на себе будь-який сильний. Я цю тезу вже, наче мантру, кілька років повторюю. І півбіди, якщо цей сильний — доволі коректна в методах організація, вроді С14, яка — хай би що не брехали про неї — діє майже в правовому полі (бо її лідери як патріоти не хочуть мішати з брудом авторитет держави). Але дуже погано, коли за цю справу береться натовп. Втім, на мою думку, з т.з. суспільних інтересів (не плутати з особистими цінностями — тут я прихильник прощення), навіть така огидна річ, як правосуддя натовпу, краще за повну відсутність покарання злочину. (Право людське взагалі багато в чому — цинічна штука, але необхідна для існування суспільства).

На прикладі втрати нашою державою монополії на насильство видно, що вона взагалі поступово втрачає себе. Але навіть втрата монополії на насильство стається не просто так — не через “злих нациків”, чи “кривавих тітушок”, або “ненажерливих рейдерів”, — а тому що самі можновладці не поважають цю державу й живуть своїми клановими, а не державними, інтересами. Коли поліціянти пріоритетно захищають “Рошен” — це така яскрава ілюстрація української реальності, шо аж недобре стає.

Дана ситуація склалася одразу від народженням нової Української держави, УРСР-2, яка суть плоть від плоті найгнилішого в світі утворення, Совку. А революція-2014 просто а) унаочнила, б) каталізувала всі процеси в суспільстві. Отже тим наївним, які гадають, ніби нині щось принципово змінюється в механіці української влади, хочеться сказати: друзі, змінилася лише ШВИДКІСТЬ ПРОЦЕСУ ДЕГРАДАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУТІВ — вона збільшилася.

За звичайних обставин для країни, це не вирок, а просто важкий діагноз (багато держав, особливо в Пд Америці, були в цьому стані й років за 100 все-таки подолали його). Однак на фоні того, що ми маємо могутнього сусіда-архіворога, цей діагноз для України виглядає майже як вирок. Мені, наприклад, важко уявити можливість успішних сценаріїв без величезних потрясінь (приклад сценарію з потрясіннями: велика війна, окупація, деокупація, побудова повністю нової Української держави). Але ж можуть бути й потрясіння із повністю сумним підсумком…

Як би там не було, минулі порівняно невеликі жертви й можливі майбутні масштабні — це плата за неспроможність нашого суспільства ефективно змінитися протягом 25 р. І, звісно, найбільша провина за це лежить на ключових можновладцях, які є втіленням помилок суспільства. Тому такою безумною видається підтримка політиків “кланового типу”, як Порошенко, Тимошенко та інші кучмісти (про регіоналів-українофобів чи олігархічних шісток а-ля Ляшко — взагалі мовчу).

Дивлячись на все, що відбувається, реаліст у мені пропонує готуватися до потрясінь, але не занепадати духом.

Важливе про Індекс сприйняття корупції. Ситуація в Україні

Днями Transparency International оприлюднила Індекс сприйняття корупції за 2015 рік. Україна отримала 27 балів (за шкалою від 0 до 100, де 100 – повна відсутність корупції) і опинилася на 130 місці з 168. 2014 року Україна мала 26 балів, 2013 – 25, 2012 – 26.

2016-01-27_154138

Для порівняння Росія 2015 року отримала 29 балів (119/168 місце). 2014 року РФ мала 27 балів, 2013 – 28, 2012 – 28.

Чесно скажу, я був дещо здивований тим, що Україна має стабільно гірші показники в царині корупції, ніж Росія. Я пам’ятав трошки інакшу картину з тих часів, коли працював у сфері економічної журналістики. Звісно, Transparency International – авторитетна організація, яку я поважаю, але вирішив уточнити метод розрахунку коефіцієнтів. І не дарма, бо з 2012-го вони кардинально змінилися. Читати далі

Переслідування християн: 7 країн, де вони складають більшість

Трохи повивчав World Watch List по переслідуванню християн в 2014 р. від міжнародної христ. організації Open Doors.

christian persecution
Зображення: opendoorsusa.org

Вирішив звернути особливу увагу на країни, де християни становлять більшість чи близько половини населення, але все одно зазнають переслідувань.

Сумую проаналізовану інформацію:

  • Нігерія, 10-е місце за суворістю переслідувань. Кількість християн за різними джерелами – 40-50%, мусульман – 40-50%, язичників – 5-10%. . Ісламістські повстанці Боко Харам вбили з осені 2013-го по осінь 2014-го більше 4000 християн і атакували близько 1000 церков; також християни піддаються тиску і з боку місцевих властей в Північній Нігерії (в північних штатах запроваджено шаріат).
  • ЦАР, 17-е місце. Християн – 50-80%, мусульман – 15%, язичників – 5-35%. В ході громадянської війни, що триває, владу захопила коаліція мусульманських повстанських груп Селека. Протягом 2014 р. представники Селеки вчиняли численні напади на християн і язичників, вбиваючи, ґвалтуючи, грабуючи і захоплюючи будівлі. В результаті нападів, загинули сотні беззбройних християн. Християни з язичникам створили повстанську групу Анті-балака, яка воює із мусульманською владою, окремі представники цього руху почали вбивати беззбройних мусульман в якості помсти.
  • Кенія, 19-е місце. Християн – 83%, мусульман – 11%, язичників – 1,5%, інших – 1,5%, нерелігійних – 2,5%. Християн переслідують і вбивають місцеві і сомалійські ісламістські повстанці, загинуло більше 100 християн. Також відмічаються все частіші випадки переслідування окремих релігійних громад з боку влади Кенії.
  • Ефіопія, 22-е місце. Християн – 63%, мусульман – 34%, язичників – 3%. Християн переслідують ісламські фундаменталісти, особливо серйозних переслідування від ісламістів зазнають новонавернені екс-мусульмани. Влада Ефіопії утискає свободу совісті і свободу зібрань, переслідуючи переважно протестантів (19% населення).
  • Танзанія, 33-е місце. Християн – 30 чи 60% за різними даними (CIA vs Pew), мусульман – 35%, язичники – 2 чи 35% (Pew vs CIA). Ісламські радикали використовують Занзібар як трамплін для розповсюдження свого впливу на ін. землі Танзанії. На Занзібарі нечисленних християн жорстко переслідують, зафіксовані випадки розправ і убивств на релігійному ґрунті, на узбережжі материкової Танзанії ісламісти переслідують не лише новонавернених до Християнства екс-мусульман, але усіх християнських вірян.
  • Колумбія, 35-е місце. Християн – 90%, нерелігійних віруючих – 3,5%, інших – 1%, невіруючих – 5%. Колумбійські нарко-картелі, включно із лівими повстанцями FARC, переслідують і вбивають церковних служителів і християнських активістів, які критикують наркобізнес і організовують різні соціальні ініціативи. Новонавернені християни з індіанських племен зазнають утисків з боку індіанців-язичників.
  • Мексика, 38-е місце (в списку – вперше за 3 роки). Християн – 93%, нерелігійних віруючих – 3%, невіруючих – 5%. Нарко-картелі та інші орг. злочинні групи займаються рекетом, вимагаючи гроші від церков, також вони переслідують і вбивають християнських служителів і активістів, які критикують наркобізнес і створюють реабілітаційні програми. В штаті Чіапас індіанці-християни зазнають серйозних утисків від індіанців-язичників, які навіть змушують християни полишати свої домівки.

Підсумок:

  • християн переслідують в 7 країнах, де вони складають абсолютну чи відносну більшість;
  • в 5 із 7 цих країн найбільші утиски послідовників Христа вчиняють мусульмани;
  • в 4 із 7 таких країн певні переслідування провадить центральна чи місцева влада;
  • в 2 із 7 цих країн християн переслідують організовані злочинні угрупування.

Україна тудей: шакали в шоколаді

За посиланням пише один із добровольців, яких буквально днями біля зони АТО грабував і пресував нібито розформований «Беркут».

То що ж це виходить, люди? Потолоч під назвою «Беркут» живе і приспівує: грабує на блок-постах, принижує чесних людей, зводить рахунки з учасниками Майдану!.. Цей підрозділ розформували лише на папері, фактично більшість цих шакалів залишилася в шоколаді. І це після всих тих жахів, які вони чинили з людьми… Боляче чути про це.

Схоже, толку тут таки не буде… Не зараз. Люстрації не буде, реформ не буде. Буде бутафорія і того і другого. Аж до наступного повстання. І так буде доки або систему внутрішньої колонізації не буде остаточно зламано, або доки практично всі достойні люди в цій країні закінчаться…

Всіх т.зв. міліціонерів — на переатестацію, 80% — на звільнення. «Беркутів», причетних до звірств на Майдані, — під суд, усіх інших — у депортацію, звісно «добровільну». Це програма-мінімум і лише стосовно МВС. Будь-яка влада, яка не робить подібних кроків — ворожа (відверто або тихо).

Втім, шанс ще є… На Сході щось робиться, знову шумить Дике Поле… Чи то не дух Батька Махна вирує? Чи то не та дивна і давня сила русинського народу, який нині зветься українським?

«Як понесе з України / У синєє море / Кров ворожу…» (Т.Г.Ш.)

P.S.

Найгірший видимий ворог навіть не за кордоном, найгірший видимий ворог — це продажні шакали-правопохоронці (судді-прокурори-міліціонери), опора принизливого режиму внутрішньої колонізації, люмпени без роду-племені, худоба в людській подобі.

Крым: кацапизм бросает вызов исламу

Не успел Крым перейти к России, как там уже начали внедрять российское понимание свободы вероисповедания. 17 марта пропал гражданин Украины Абу Юсуф (Сергей Селенцов), являющийся инициатором просветительского проекта “Читай”.

К слову, летом 2013-го я получил свой бесплатный Коран именно благодаря инициативе Абу Юсуфа. Искренне желаю, чтоб мирный украинский салафит Абу Юсуф-Сергей выбрался из лап кацапистского шайтана живым-здоровым. 

Интересно, что о таких случаях думают мусульмане России? Вообще ситуация в Крыму может служить мусульманам всего мира неплохим примером: “фашистско-бандеровско-нетерпимая” Украина vs. “антифашистско-путинско-свободная” Россия.

Кацаписты (предлагаю такой термин — он даже более емкий, чем “кацапы”, ведь тут дело в идеологии, а не происхождении) такими “застенчивыми” (от “застенки”) методами могут нарваться на то, что даже мирные украинские салафиты могут стать в кацапистском Крыму совсем не мирными… Да и традиционные мусульмане, хотя и дольше раскачиваются, но тоже могут взяться за оружие. И их трудно будет за это осуждать.

Пам’яті загиблого

Доля — дивна штука. В неділю 8 грудня 2013 року ми з дружиною вперше разом прийшли на Майдан (до того один раз ходив я сам). Ми стояли якраз коло входу до “січі”. Там я побачив дуже колоритного чувака і дістав свій старенький телефон, щоб його сфотати. Зробив кілька фото. Він приязно всміхнувся до мене, а я — до нього (не знаю, наскільки вийшло приязно, але я спробував — дуже не хотів, щоб це хоч трохи було схоже на якусь насмішку).

У нього було дуже чорняве волосся, дуже світлі очі і доброзичлива посмішка. Я фотографував його як “диковинку Майдану”, але вже скоро, пригледівшись, дивився на нього далі як на якусь просвітлену людину не від світу цього… Такий ефект він справляв — неначе світився.

Ось ці фото:

Аж ось сьогодні вранці я дізнався від дружини, що цього хлопця було вбито. Його звали Сергій Нігоян, він був 20-річним українцем вірменського походження із Дніпропетровщини.

Виявляється, він ще в грудні встиг взяти участь у проекті “Наш Шевченко”. (До речі, виходить, в 2014-му відмічатимемо 200-річчя з народження Т.Г.Ш. при диктатурі?.. Якось соромно і дуже сумно.)


Світла пам’ять тобі, Сергію, ти був світлою людиною. Я бачив.

Карма народная

Выписка из «Архипелага ГУЛАГа» о т.с. карме народов — на примерах Германии и России:

И вот в Западной Германии к 1966 году осуждено восемьдесят шесть тысяч преступных нацистов.

А у нас осудили (по опубликованным данным) — около тридцати человек.

Загадка, которую не нам, современникам, разгадать: для чего Германии дано наказать своих злодеев, а России — не дано? Что ж за гибельный будет путь у нас, если не дано нам очиститься от этой скверны, гниющей в нашем теле? Чему же сможет Россия научить мир?

Мы должны осудить публично самую идею расправы одних людей над другими! Молча о пороке, вгоняя его в туловище, чтобы только не выпер наружу, — мы сеем его, и он ещё тысячекратно взойдёт в будущем. Не наказывая, даже не порицая злодеев, мы не просто оберегаем их ничтожную старость — мы тем самым из-под новых поколений вырываем всякие основы справедливости. Оттого-то они «равнодушные» и растут, а не из-за «слабости воспитательной работы». Молодые усваивают, что подлость никогда на земле не наказуется, но всегда приносит благополучие.

КОП

Виявляється, один із сайтів української міліції має дуже промовисту назву:

Кримінал Обов’язок Право

Воїстину так… Шо тут ще додати?

Правоохранительная система 100 лет назад

Человек, круто разбирающийся в истории поздней Российской империи, говорит о коррупции в правоохранительной системе тех времен (выделение полужирным мое):

Полиция повсеместно брала мельчайшие взятки, но они были связаны с благоустройством — дворник не подмел тротуар и т.п. Были мелкие поборы с домовладельцев, извозчиков. Но такого позора, чтобы за деньги отпустить преступника, за деньги кого–то посадить в тюрьму — о таком не было и мысли. Чиновничество было очень честным, причем дело было не в личной честности, а в эффективнейшие работе Государственного контроля. Суды имели наилучшую репутацию

Да уж, «прогресс» налицо.

***

«Не вірю, не знаю, не можемо» — этот анти-девиз максимально точно описывает мое настроение последних лет 5 и мнение об Украине (да и русском мире вообще).

Еще недавно я восхищался теми, кого до сих пор не заебало верить в успешное реформирование всего этого говна. Теперь восхищение проходит, но удивляться такому напору оптимизма я не перестаю.

Впрочем, а вдруг корень такого гипер-оптимизма лежит где-то в историческом невежестве и дивной гордыне («вот МЫ-то ВСЕ-то и изменим, да-да, вот увидите»)? Конечно, тут я хотел бы ошибаться.

По-христиански

Когда узнал об убийстве свящ. Павла Адельгейма, и о том, что его, скорее всего, убил душевнобольной, которого тот, по просьбе знакомых, приютил в своем доме, то подумал: очень христианская смерть.