Книги-2016. 5 міні-відгуків: Спіноза, Воннеґут, Орвелл, Тифарет, Камю

Я не надто дисциплінований дописувач навіть для свого блогу – про останній том «Архіпелагу» написав через місяць після прочитання, а на цей момент не написав відгуки вже на 5 книг. Тому тепер я робитиму те, що колись було і думав – писатиму дуже коротенькі відгуки на ряд прочитаних книжок в одному пості. Такий от в мене компромісний підхід до дисципліни. Коротше.

«Теологічно-політичний трактат», Бенедикт Спіноза; (укр. пер., вид. «Основи», 2005).

Прочитав повністю не з першої спроби, хоча завше читалося дуже добре. З цим твором великого Спінози варто ознайомитися кожному, хто цікавиться біблеїстикою, бо це є чи не перший приклад критичного підходу до біблійних книг. Багато зі спостережень і зауважень Спінози щодо тексту Біблії є актуальними й нині. Втім є вельми спірні богословські твердження, а політична частина взагалі відверто невдала – весь цей ранньомодерний догматизм про «суспільний договір» і, отже, всевладдя держави над людиною мене реально дуже вибішував. Але любимо ми Спінозу, звісно, не за модні віяння його часу. Моя оцінка на момент прочитання – 4/5 за шкалою Goodreads – вельми сподобалось.

«Галапагос», Курт Воннеґут; (рос. пер., аудіокнига).

В цій книзі «оптимізм» Воннеґута щодо людства буквально зашкалює, хехе. Дуже суворо – про наш сумнівний технологічний розвиток, який нагло звуть «прогрес», про людство взагалі, про саму еволюцію та її вміння виправляти свої ж огріхи. Чтиво спокійне, по-своєму миле (особливо – зустрічі зі старими-добрими воннеґутівськими персонажами з багатьох інших його романів), але якесь сирувате – і ідейно і, так би мовити, літературно. Моя оцінка на момент прочитання – 3/5 за шкалою Goodreads – сподобалось.  Читати далі

Історичний софт

Давно хотів поділитися із загалом інформацією про цікаву історичну програмку, яка зветься Centennia. Я її користую вже близько 10 р. Вона створювалася як інтерактивна карта Європи, Близького Сходу і Пн Африки 1000—1996 рр. із «кроком прокрутки» навіть меншим за 1 рік і коротенькою анотацією на кожен рік. Ось так це виглядає:

cf

Вона не вимагала інсталяції (достатньо лише розпакувати до певної теки) і розповсюджувалася безкоштовно.

Сучасна версія не надто сильно відрізняється від тої початкової по своїй суті (+4 р. до 2000-го і контроверсійні зміни інтерфейсу), зате коштує вже коло $60. (Я її мав на своєму комп’ютері, оскільки поважаю лише право авторства, а не сучасне т.зв. авторське право).

Стару версію знайти наразі в Мережі фактично неможливо. Але ж українські історики (і навіть кафедри) не такі багаті, щоб платити заокеанським друзям оті скажені 60 талерів… Отже, до чого я веду: пропоную всім бажаючим шанувальникам нашої дорогої Кліо завантажити собі рідкісну в наші суворі часи безплатну версію програмки (вона ледь більше 1 МБ):

Centennia Free Download

Користуйтеся на здоров’я!

Доведенные до самоубийства государством

За последние дни два вроде бы цивилизованных государства можно вполне небезосновательно уличить в доведении до самоубийства двух толковых людей.

Первый — Аарон Шварц. Жертва абсурдных копирастических законов и американской госмашины, которая, похоже, просто сводила счеты со склонным к суициду талантливым парнем, поскольку он не однажды переходил дорогу важным конторам. Они еще и гавкают теперь: «воровство всегда воровство», блядь. Кроме того случая, блядь, когда это НЕ ВОРОВСТВО! А не воровство это всегда, когда ни у кого реально ничего не убывает. Скопировать — не забрать, воены маразма.

Они приставили к нему агентов для слежки! Какая высокоэффективная трата налогов! В то время, как на территории США действуют не менее 35 исламистских тренировочных лагерей, ФБР следит за пареньком, который «НАНЕСУЩЕРБ». Ну, кто они после этого?

Второй — Александр Долматов. Российский оппозиционер, который стал жертвой нидерландской госмашины. Активисту грозил арест в путинской России, он попросил убежища у «гуманного» королевства. А его решили выслать на родину, блядь. Его квартиру в РФ обыскивали мусора, за ним следили, ему угрожали, а какой-то сволочной слуга государев в Голландии взял и решил, блядь, что парень не достоин политического убежища в их царстве уюта. Он повесился с третьей попытки, уроды голландские!

И это происходит в то время, когда Нидерланды дают приют у себя сворам представителей «религии мира и любви» со всего света. Тысячи ливанцев и сомалийцев власти Голландии, оказывается, искренне рады видеть у себя, а русским оппозиционерам, ракетным конструкторам они не рады — нет.

Мир праху этих двух людей.

К вопросам интеллектуальной собственности (?)

Зашел на «Контракты» и случайно увидел колонку В. Золотарева, которой не заметил в своей ЖЖ-ленте. Она называется «Хорошие новости – «интеллектуальной собственности» не существует».

Честно говоря, даже немного удивился, когда тезис о необходимости отказа от концепта интеллектуальной собственности совершенно не вызвал какого-то неприятия во мне. Впрочем, дрейфовал в эту сторону я уже более года, наверное.

Вообще, я никогда не относил себя к сторонникам существующего совершенно тоталитаристского авторского права (мой основной тезис был «прекратить разделять авторское право и право автора, чтоб все получали авторы, а не конгломераты упырей»), однако до утверждений о необходимости отказа от него не доходил. Теперь почитаю еще немного литературы и попробую определиться окончательно.

P.S.
Касательно материальной благодарности для творцов. Недавно узнал про такой сервис как Flattr. Нечто подобное, думаю, — завсегда отличная штука для выражения благодарности авторам.

Шедевры голого энтузиазма

Когда-то я думал, что без платы за работу уж что-что, а хорошую видеоигру не сделать. А потом я увидел Third Age: Total War. Это мод, да, но по объемам работы программистов, дизайнеров, художников, авторов текста этот мод стоит нескольких современных игр.

Доступные в Сети трейлеры, позволяют тем, кто видел оригинал игры и смотрел фильмы по мотивам трилогии Профессора, хотя бы приблизительно оценить масштабность и проработанность изменений в тактической части, а ведь есть еще стратегическая часть с прекрасно проработанной картой Средиземья, кучей знакомых героев, уникальных селений и ивентов…

Официальное дополнение Kingdoms для Medieval 2 Total War, которое я купил за $20, в подметки не годится Third Age TW, созданному в свободное от работы время и распространяемому бесплатно. Kingdoms в сравнении с ним – жалкая халтура. Так бывает, да.

Копирайт, Loochевая аудитория и клеймо "реакционности"

Почитал текст А.Ульянова “Шара против нового“, в котором автор какбе намекает, что творцам все-таки полезно иметь возможность зарабатывать своим творчеством.

Текст как текст, но очень доставили комменты. Особо отметил целый ряд комментариев, в которых текст клеймится как “реакционный” :-))

Раз среди аудитории ресурса, устремленного к “индивидуальности, разнообразию и будущему” есть настолько дубово-шаблонно мыслящие персонажи, в головах которых все делится на черное/белое, значит нужно публиковать еще более крамольные для поциентов материалы. Чтоб говно бурлило, чтоб у рэволюцыонэров мозги вспотели, ну или чтоб они наложили полные штаны ненависти и отписались от “Луча” (как это сделал некто Тифарет, например :-)

Ринок електронної книги в Україні

Моя дружина читає в середньому більше 150 книг на рік :-) І на ринку книжок вона знається, скажімо, досить непогано. А після появи у неї читалки від PocketBook, її “сауроновий погляд” почав все частіше спрямовуватися на український ринок електронної книги. Нещодавно дружина написала трійко невеликих критичних огляди цього ринку: раз, два, три. Тим, хто цікавиться книжкою/Україною/Мережею, гадаю, має бути цікаво.

Мій висновок: все поки сумно, але шанси є. А якщо більше народу почнуть купувати, а не качати крадене – ринок житиме, українська книжка житиме в кіберпросторі. Більше того, думаю, що, через розвиток ринку електронних книжок можна наблизити вже перезрілу реформу сучасної ідіотичної системи авторських прав.

P.S.
Особисто ж я купував електронну книжку лише один раз (бо поки, на жаль, не маю своєї читалки) – безпосередньо у автора – Антона Санченко – купив “Нариси бурси”. І, м’яко кажучи, абсолютно не шкодую, навпаки дуже тішуся цим досвідом і, звісно, гарною книгою :-)

P.P.S.
Гроші – авторам! Дулю – видавництвам! ;-)

Авторские права: правообладатели и правообъебатели. Ч. 2

В любом случае, реформа прав интеллектуальной собственности нужна. Нарыв перезрел и если не сделать хирургически точный, выверенный надрез, то он попросту прорвется. Полагаю, нужно строго ограничить саму возможность передачи прав. Лучше даже запретить.

Например, связав в единое целое право авторства (право требовать, чтоб произведение было подписано твоим именем) и авторское право (право на ПРОФИТ).

По-моему, сам смысл существования авторских прав вообще состоит в том, что человек имеет право пользоваться плодами своего труда, имеет право на справедливое вознаграждение. В данном случае все по-своему справедливо определяет рынок и это, наверное, лучший вариант.

А то мне как-то совсем непонятно, какое вообще отношение к созданному автором имеют те, кого я называю правообъебатели? Все эти потомки, концерны, фонды и прочая и прочая. Автора не стало и все – некому больше платить. И не за что. Потомки могут получить по наследству все имущество, но уж точно не какую-то часть прав. Нет человека – нет прав. Вроде логично, не?

Если не так, то лучше уж вообще упразднить эти права, чем смотреть на то, как толпы паразитов (в разных “праводержащих” организациях) и дармоедов (потомков, торгующих тем, на что они, согласно common sense, не имеют ни малейшего права) живут за счет людей, которые ИМ ничего не должны (должны был лишь автору и только тогда, когда он сам хотел собирать деньги). Так думаю.

Авторские права: правообладатели и правообъебатели. Ч. 1

Мне откровенно симпатична инициатива Лоуренса Лессига – “Творческие общины” (Creative Commons). Вот, решил ознакомится с его программным трудом, называющимся «Свободная Культура» (правда, вступительное слово “от редактора русского издания” там столь омерзительное, что просто обидно, что этим замарали интересную книгу).

Думаю, что CC – это оптимальный вариант: хочешь – окопирайчиваеш продукцию по полной, запрещая все вплоть до копирования. А хочешь – разрешаешь распространять с указанием авторства и/или модифицировать продукцию. При это можно разрешить зарабатывать на этом, а можно – запретить. Свобода выбора – это правильно.

Это лучше, чем ранее существовавшая “вилка”: тотально окопирайтить или отдать в общественное достояние (с указание авторства или без).

Если говорить, например, о книгах, я надеюсь, что по мере развития рынка цифровых книг и книжных магазинов, работающих по схеме, “выбрал книгу, обложку, распечатал, купил”, издательства если и не вымрут сразу, то будут вытеснены на маргинес – на рынок шикарных, подарочных, частно-библиотечных изданий и т.п.

Тогда издатель из всемогущего паразитического демона, присосавшегося к создателям нового, превратится в робкую контору, работающую в сегменте luxury goods.

– Извините, Господин Автор, а не хотели бы Вы, чтоб Ваша книга вышла в печать в роскошной палитурке?
– Почему бы и нет, если договоримся о том, сколько вы заплатите.

Такие отношения между автором и издательством мне нравятся :-) Не исключаю, что по ходу развития технологий, смысл существования издательств вообще исчезнет.

Инфопорн таки такой Инфопорн

Инфопорн таки нагло тырит тексты и еще и огрызается.

Приведу переписку с новостным редактором этого говноСМИ Артемом Чапаем (из нее, думаю и ситуацию все читателю уяснят, но если шо спрашивайте в каментах). Итак:

Написал вам в рубрике с “интересными ссылками”, однако, увидев у вас
адрес для предложений и жалоб, решил продублировать сюда:

Вы опубликовали на своем сайте статью
http://infoporn.org.ua/2011/03/04/chto_vyvedet_ukrayncev со ссылкой на
http://www.republic.com.ua/opinion.php?id_show=21138 Но, это абсурд,
ведь эти republic.com.ua лишь перепечатали чужой текст и у них указан
и автор и источник. Во всем мире и в СМИ и в блог-сообществах принято
хотя бы указывать автора, ну и по-хорошему – давать ссылку на место
первой публикации. Если вы не уважаете себя, то уважайте чужие права,
великие борцы за формализацию прав собственности. Здесь речь идет даже
не о соблюдении авторских прав, но о соблюдении ПРАВА АВТОРА. Ваша
хозяйка как адвокат должна понимать разницу. Впрочем, хочется хочется
надеяться, что это делается без ее ведома.

Алексей.

Хотелось бы знать, что ваша редакция думает по этом поводу?

 Получаю ответ от Редактора Новин:

привіт.
наша редакція з цього приводу має різні думки.
зокрема, в інтернетах авторство
а) легко втрачається
б) до одного місця (жопи).

ми поставили посилання на ресурс,
з якого взяли.
докопуватися до першоджерела –
ну а сенс?
ви від того станете щасливішим?

можливо, редакція має й інші думки,
але, зокрема, особисто я з повагою вам скажу,
що вважаю ваш лист виявом тупої копірастії.

Артем Чапай.

п.с.
але також ваш лист направив Тетяні Монтян.
можливо, її епітети переконають вас більше.

 На что отвечаю:

Это все прекрасно, Артем! Я думаю ваши слова да и вас самое, нужно
мемефецировать в камне, например. Жду теперь эпитетов от пани Татьяны!
Однако, вы в своем левачестве головного мозга зашли слишком далеко –
перестали отличать авторское право (то, что вы назвали “копирастией”)
и право авторства. Вы радикальнее радикальных радикалов, ибо я еще не
слышал о том, чтоб кто-то предлагал плевать даже на указание авторства
текстов/идей/программ. Вы переплюнули даже все известные пиратские
партии и Самого Тифарета, с чем вас и поздравляю.

Без уважения, Алексей.

По мере поступления новых материалов сей переписки буду выкладывать, так шо следите за обновлениями, хе-хе.

Такие вот они простые как грабли, инфопорнушники. И этот тот случай, когда простота = воровство :-)

UPD1
Редактор – мені:

друже,
ви не уявляєте скільки моїх текстів гуляє по інету без вказання авторства –
скажімо, на сайтах ультраправих.

селяві, а не лівацтво :)
особисто мені не шкода ставити посилання –
але, з іншого боку, перейматися цим теж, гадаю, не варто.

Я – йому:

Гадайте. А я гадаю, що варто, бо це справа принципу. Щодо копірайту
можна сперечатися, але не вказання самого авторства – неприпустимо. Я
так гадаю. (Про всяк випадок скажу, що я не маю відношення до
Подробностей).

В тому-то справа, що у відносинах з іншими людьми категорично
недостатньо чинити виключно як сам гадаєш, але варто враховувати їх
ставлення.

Тому я і кажу: гадайте, що не треба вказувати авторство. Але є люди,
які гадають, що треба. Брати їхні тексти/програми/відео і навіть не
вказати авторства (особливо, якщо воно на виду) – це типове
хамство/жлобство/безкультур’я – на ваш вибір. Та ж концепція вільного
ПЗ обов’язково, наприклад, передбачає вказувати авторство. Ніяких прав
не передбачає, усе вільно, але авторство – це святе. Звісно, автор
може плювати на плагіат, наприклад (як ви). І має право. Але ж не всі
з цим погоджуються. Не робіть категоричного імперативу із ваших
особистих міркувань і смаків.

Ви хочете міняти країну? Вам не подобаються жлоби, які нікого крім
себе не поважають? А ви не задумувались, що вони є вашим
віддзеркаленням із вашим наплювательством на думку інших? Може варто
почати з себе? І почати з малого – з поваги до інших людей.

Такі справи. Ця країна практично безнадійна, якщо в ній навіть тіпа кращі люди, активісти і борці за (вставити потрібне) мають такі підходи :-(

UPD2

Редактор І-порна – мені:

гаразд, врахую.

статті ставлю не я.
в тій конкретній є посилання на “подробиці” абстрактно – прямого посилання на статтю нема.

особисто я, скажімо, ставлю новини.

я беру новину, скажімо, з Газети по-Київськи. переробивши.
та взяла з ТСН. додавши фотографії
ТСН узяла з Ленти.ру. переклавши.
Лента.ру бере з РІА Новості. дописавши бекграунд.
РІА Новості узяла з Ройтерс.

я беру з Газети по-Київськи та шукаю фото на Яху.фото.

1) кого мені вказувати як автора? я вказую ГПК та Яху.фото. мені НІКОЛИ лазити по десятках лінків.

2) прямих посилань на статті – НА ВІДМІНУ ВІД ІНФОПОРНА, до речі – майже ніхто не робить.\
тому полізти по лінках до “першоджерела” я, навіть якби мав час, не омжу.

так що враховуймо також і обставини.

 Я – йому:

Я вів мову не про посилання – то вже як вам завгодно (я, наприклад,
також працюю редактором новин і мені не складає особливої проблеми
прийти до першоджерела, бо в нашому виданні саме такі редакційні
стандарти). Ми ж обговорювали не новину, а статтю. У статей необхідно
вказувати авторство, а джерело – лише для зручності ваших же читачів.
Ось і все.

Прийшов мені з цього приводу і лист від самої засновниці обговорюваного видання. Цитую і закарбовую для себе:

Я з цього приводу думаю, що автор має бути нам вдячним за те, що ми на шару пропєарили його матеріал.

Тетяна Монтян

Ось так от: автор має бути вдячним за те, що його ім’я не вказали при публікації матеріалу його власного авторства… Так думає юрист, людина, яка ратує за правове суспільство і формалізацію прав власності… Іронія, да. Підкреслю, що в даному випадку я веду мову не про копірайт, а про таку невід’ємну складову цивілізованого суспільства, як вказування авторства.

Сумно за наше суспільство. Хоча… чи варто сумувати за таким суспільством? За країною, де люди, які здавалося б борються за цивілізованість, самі ж відмовляються вести себе цивілізовано.

P.S.
UPD3
Останній лист від редактора Інфопорну:

ок, згоден.
перекажу редакторці статей.
вона пропустила.

ну а новини – трансформуються.
мало хто просто копі-пастить,
часто клепають з кількох одну абощо.

P.P.S.
Думаю, это тот случай, когда “осадок” (из анекдота про серебряные столовые приборы) намного сильнее и важнее результата. Тем более, что, на сколько я понимаю, сама пани Татьяна не изменила своего вышеуказанного мнения. “- Это грустно? – Это? Это – печально…”