Історичний софт

Давно хотів поділитися із загалом інформацією про цікаву історичну програмку, яка зветься Centennia. Я її користую вже близько 10 р. Вона створювалася як інтерактивна карта Європи, Близького Сходу і Пн Африки 1000—1996 рр. із «кроком прокрутки» навіть меншим за 1 рік і коротенькою анотацією на кожен рік. Ось так це виглядає:

cf

Вона не вимагала інсталяції (достатньо лише розпакувати до певної теки) і розповсюджувалася безкоштовно.

Сучасна версія не надто сильно відрізняється від тої початкової по своїй суті (+4 р. до 2000-го і контроверсійні зміни інтерфейсу), зате коштує вже коло $60. (Я її мав на своєму комп’ютері, оскільки поважаю лише право авторства, а не сучасне т.зв. авторське право).

Стару версію знайти наразі в Мережі фактично неможливо. Але ж українські історики (і навіть кафедри) не такі багаті, щоб платити заокеанським друзям оті скажені 60 талерів… Отже, до чого я веду: пропоную всім бажаючим шанувальникам нашої дорогої Кліо завантажити собі рідкісну в наші суворі часи безплатну версію програмки (вона ледь більше 1 МБ):

Centennia Free Download

Користуйтеся на здоров’я!

Довгі руки “русского мира”: livelib vs goodreads

Я вирішив відмовитись від планів відновлення активності на Лайвлібі, натомість створив акаунт на Ґудрідзі. Приводом до цього стало прочитання мною дискусії довкола пропозиції розробити укр. версію російського сервісу. Звісно, я розумію, що в Ґудрідзу укр. версії також нема і поки не очікується. Власне, мені йдеться не про укр. версію сайту (хоча, безумовно, в будь-якому сервісі для мене це плюс). Причиною є моє небажання лити воду на млин російського “русского мира”. По-перше, я не є прихильником відмежування від світу і варіння у власному соку, я проти штучного замкнення українців в якомусь ґетто. По-друге, я окремо проти створення спільного особливого культурного простору України з Росією.

Весь світ сидить в Фейсбуку, Україна — переважно в російському ВКонтактє. Аналогічно увесь світ читацький сидить в Ґудрідз, Україна, знову-таки, — переважно в російському Лайвлібі. І така ситуація серед українців — в багатьох сферах і сервісах. Відсутність російського варіанта Твітеру — щасливе виключення. Сумна картина: Рос. імперія досі животіє, українці, навіть не усвідомлюючи це, живлять цього зомбі. (До речі, цікаво, скільки адекватних українців передумає користуватися ВК після того, що і через що неофашистський режим Росії зробив із батьком соцмережі Дуровим?)

Варто зазначити, що на Лайвлібі я “завівся” свого часу на прохання дружини і на той момент навіть не знав про існування міжнародних аналогів сервісу (та й не особливо цікавився). Наразі я радий виникненню вищезгаданої дискусії на Лайвлібі — показова реакція (щедрі мінуси) та “про-русскомирные” аргументи російської публіки стали гарним нагадуванням і стимулом до прискореного прийняття рішення на користь глобального сервісу на сучасній lingua franca. Російська військово-політична агресія проти моєї країни робить всі ці міркування особливо актуальними нині.

“Геть від Москви!”

Зима в наших хатах

В Києві закріплюються морози (-4 наразі, до -19 прогнозують на завтра), а в нашому домі на Троєщині повністю вимкнули центральне опалення…

Такого ще не було — за всі більш ніж два десятки років існування цього будинку. Гарчу воду вимикали, але опалення в морози — нє, ні на початку 90-х, ні навіть за Черновецького. А за Януковичевого кагебешного недо-мерка Попова вимкнули.

Може це така ініціатива влади «професіаналів»? Цікаво у скількох будинках по Києву трапилося подібне якраз на початку морозів.

Заліпили ми вікна, обклалися ковдрами, перетягли рослини і тварину в спальню і гріємо хоча б одну кімнату… Що буде, якщо почнуть лопатись труби опалення чи каналізації? В диспетчерській мені сказали, що коли почнуть лопатись — почнуть окремо ліквідовувати наслідки. Коли увімкнуть опалення не сказали. Світло поки є, сидимо.

Пивопост

Я не вважаю себе великим любителем пива — завжди відносився до нього спокійно. В юності почав його пити мало не через силу, щоб ефективніше напиватись із горілкою…

З тих пір пробував я всяке, включаючи дорогі іноземні види (не дуже багато і не в місцях розливу, уви), але улюблених сортів у мене не було. Аж якось кілька років тому колега приніс в редакцію «ДТ» бочечку «Микулинецького». Тоді мені довелося прикласти великих зусиль, щоб самому не вгатити половину бідона!.. Коротше, улюблений сорт у мене з тих пір є.

А нещодавно я із великим подивом побачив кілька видів пива цієї марки в ближньому «Сільпо» — і в пляшках і на розлив. Вже кілька сортів попробував і всі вони просто принципово відрізняються від усього іншого тутешнього пива. Я не настільки розбираюсь в пиві, щоб описати це словами, але відмінність разюча — її відчуває навіть такий пивний профан, як я. Це чудово, це справжнє свято пуза душі (нині я рахую калорії на дієті і ось надаю перевагу зайвому келиху пива замість їжі :-)

Такий настрій зараз. П’ю за те, щоб добре пиво не переводилося і щоб подовше було здоров’я на куштування цього божественного напою!

Бесплатная медицина а-ля Украина

Я много «хорошего» слышал о «бесплатности» украинской медицины, кое-что довелось и на себе испытать, но сегодня я узнал, что в этой стране теперь даже реанимация стоит больших денег.

Встретил приятеля, который вернулся из больницы, куда на днях попал его отец. Рассказал, что когда отца со страшными болями в области поджелудочной привезли в Больницу скорой помощи, то на них долгое время  просто не обращали внимание. Спустя некоторое время, когда у него уже практически началась агония (позднее выяснилось, что развился перитонит), им прозрачно намекнули, что за внимание врачей надо бы заплатить. Они сходу дали все, что было с собой, — около 4,5 тыс. грн. И только тогда пришли с носилками и начали хоть что-то делать.

В импровизированной очереди, по словам знакомого, были и другие люди в тяжелом состоянии. Но, видимо, у них вообще не было денег… Одного мой приятель запомнил: он спрашивал врачей, когда придут за ним? А после намека на деньги, сказал, что мало работал последнее время — следил за больным отцом. На что ангелы «бесплатной» медицины ему заметили, мол, так пусть отец и платит. Больной сказал, что его отец умер… Украинская медицина развела руками.

В общем, отцу приятеля пару дней в реанимации обошлись более чем в 12 тыс. грн. Насколько я знаю, в странах даже с самой суровой платной медициной реанимационные мероприятия делают не требуя платы — счет выставляют постфактум, когда жизнь уже вне опасности. Вроде, если пациент не в состоянии оплатить — его не могут лишить жилья и средств заработка, но могут обязать отдавать небольшую часть месячного дохода в пользу больницы хоть всю оставшуюся жизнь.

«Бесплатная» украинская медицина — это что-то запредельное и совершенно абсурдное. А что сказать о таких врачах, «бесплатных ангелах»? Скотами назвать язык не поворачивается — скотину оскорблять не хочется. Выродки.

Убежден, что реанимация должна быть бесплатной. Что ее таковой сделает — налоги ли, благотворительность или другие какие взносы — не суть важно. Строй же, который не может обеспечить реанимацию хотя бы без предоплаты вообще не имеет права на существование. Это касается как омерзительной украинской реальности, так и сомнительных либеральных утопий.

Тирания новизны

Испытываю некоторое желание ввести новый тег — что-то вроде «вопль ретрограда». На этот раз «порадовала» Мозилла: в новом Файрфоксе исчезла весьма востребованная мною функция «отправить ссылку по почте». Я регулярно отсылал близким людям ссылки, которые, по моему мнению, могли бы их заинтересовать.

Теперь — после 17-й версии — эту замечательную функцию убрали. А я уже почти подсадил на нее жену… Печально. И даже зло берет немного. Небось посчитали, что это недоразумение под названием «Твиттер» сделало существование такой функции бессмысленным.

Конечно, Файрфокс — не Хром и не Опера — в его глубинных настройках как правило подобное можно вернуть, настроив браузер под себя. Однако жаль времени, которое нужно потратить на поиски решения. И вообще непонятно, кому мешала одна строчка в меню правой кнопки мыши?

Рюски в своем репертуаре

В связи с досадным паломничеством дивных существ, как видно, ищущих в Сети решения задач с бутылками-тортиками, я таки предпринял следующее: а) вместо текста злополучных заданий вставил скриншот с оными; б) попросил поисковики развидеть сей утлый блог.

Итог: Гугл честно перестал приводить «паломников» к тортикам, а вот Яндекс, похоже, просто наклал на ухищрения и просьбы — идут с него как ни в чем не бывало. Одно слово: Ruski.

Книги з Арсеналу

Побували на Книжковому Арсеналі. Площі там великі (не все оббіг навіть, бо пізно прийшов), потенціал розвитку є, але книг досить мало, новинок нон-фікшн набагато менше, ніж я очікував. Тим не менше, щось таки вибрав і ось зафіксую.

Періодично хочеться читати Шевченка, він є у кількох примірниках, але в батьківському домі. У нас його не було. Поміркувавши якось нещодавно — вирішив: треба не брати в батьків, а придбати собі Кобзар, тим самим підтримавши шо треба і показавши видавництвам, що ТРЕБА. Тож купив: Кобзар. Вперше зі щоденником автора / Т. Г. Шевченко — Харків: КСД, 2012. Коштувало 55 грн — соціальна ціна, так би мовити, до речі, взяв останній примірник на стенді.

Володимир Івасюк (мир йому!) — це моє. Гребу про нього, шо де бачу. Вирішив зацінити брошуру авторства луганчанки: Володимир Івасюк: перлини духовності України / Ірина Філіпенко — К.: Смолоскип, 2011.

Геноциди Сталіна / Норман Н. Наймарк; [пер. з англ. В. Старка] — К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2011. Взяв бо перекладне, невеличке і ось за ці слова: «обґрунтувати кваліфікацію Сталінових масових убивств у 1930-х роках як геноциду». Бо тема спірна і актуальна. Оонівське «геноцид» писано під єдине народовбивство — Голокост (так вже вийшло, що під цю схему підпало і знищення вірмен турками). Я вважаю, що це поняття треба або розширити так, щоб недвозначно стосувалося Голодомору та усіх народовбивств, або взагалі відкинути цей «бренд».

Історія проституції від Вавилону до Амстердаму: публіцистичне виданя / Шаповал А. В. — К.: Спадщина, 2012. Не перекладна книжка, автор мені невідомий, насторожує «публіцистичність» у назві, але тема надто цікава і важлива.

Класика етології від батька цієї науки. Про братів наших менших і про нас: Так называемое зло. К истокам агрессии / Конрад Лоренц; [пер. с нем. И. Андрущенко]. — К.: Знання, 2011.

Хоч зараз сподобився: Холодний Яр / Ю. Ю. Горліс-Горський — К.: Історичний клуб «Холодний Яр»; Вінниця: Державна картографічна фабрика, 2011.

І нарешті книга, яку я нині вважаю перлиною закупок: Козаки та Яничари: Україна у християнсько-мусульманских війнах 1500-1700 років / Тарас Чухліб — К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2010. Чудове видання: гарне, з мапами і посиланнями на велику кількість іноземних праць. І тема мені нині дуже і дуже цікава, кілька місяців вже думав, що хотів би саме про це почитати і ось воно. Дякую.

Steamshit

Пополнил свою игротеку и понял, что пора завязывать с покупкой новых игр. Потому как все больше игр становятся под черные флаги Steam. Уже не только новинки вроде Deus Ex: Human Revolution, но и вполне почтенные по возрасту как Empire: Total War.

Я просто отказываюсь воспринимать такую логику, когда я плачу полную стоимость за диск с игрой, который можно подержать в руках, вставить в дисковод и… нихрена не поиграть. Т.е. чтоб играть уже мало просто купить диск и иметь компьютер соотв. уровня. Надо обязательно зайти в интернет, где-то там регистрироваться, чего-то там несколько раз качать, долго ждать (даже с 60 Мб/с на мировой трафик) и если ничего не прервется вам таки позволят использовать купленный вами диск! Да даже если б все это делалось в 1 клик — я принципиально против любых дополнительных условий, кроме объективно необходимых.

Кстати, удалить игру просто так тоже нельзя — нужно делать все с разрешения Steam. Если удаляешь ее без «высочайшего позволения» более 5 раз, кажется, — все, ты теряешь право на пользование игрой и остаешься в дураках с купленным тобой уже бесполезным диском.

Самое смешное, что мало активировать стим-зависимую игру один раз. Проверено на Fallout New Vegas — не смог запустить его после того, как где-то год игра стояла на компе, а я в нее не играл. Стимовской заразе чего-то не хватает и она требует, чтоб ты снова полз к Steam за разрешением.

Что это? Как это назвать? Я называю это ебанная головомойка и блядский развод.

Я не против чудной системы, когда можно купить игру в цифровом виде, когда можно в одном месте играть по сети и получать обновления. Кому все это нравится и нужно — пожалуйста. Но причем тут материальный носитель, который я покупаю?!

Когда вижу ограничения подобного рода, то просто отказываюсь играть по правилам тех, кто навязывает. Перестать играть в новые игры — это еще легкий вариант, боюсь в будущем придется отказываться от вещей гораздо более важных. Но я готов готовиться.

Анти-клип. Сферическая музыка в вакууме

Наше время царства экстравертов является временем тотальной визуализации. Важный признак этого времени — клип. Клип в рассвете своей славы. Потоковое видео делает свое дело: нынче люди часто смотрят видео даже тогда, когда хотят просто послушать музыку.

Если учесть изменчивую природу человека и его вечное стремление к новому (которое часто — хорошо забытое и переосмысленное старое), то можно попытаться угадать, к чему люди придут после засилья «культуры клипа».

Думаю, вполне можно ожидать глобальной моды на Чистую Музыку. С современным размахом и высокими технологиями это может выглядеть следующим образом: сенсорная депривация (абсолютная пустота, без запахов, без осязания, без лишних звуков) и музыкальная композиция в безупречном качестве.

«Сферическая музыка в вакууме» — разве это не интересно? Думаю, дешевая и чуть более совершенная виртуальная реальность обязательно приведет за собой анти-клип. Ведь спрос на него, думаю, есть уже сегодня.