Бараки політкоректності. Як лобісти інтересів трансгендерів захищали ГУЛаг

Надибав тут реально сильну історію на The Telegraph, яка для мене говорить немало про сучасний світ. Стаття вартує перекладу, але я коротко наспіваю суть. Отже.

Спікер студентської спільноти, що лобіює інтереси трансгендерів, з лондонського Голдсмітського університету заявив буквально, що ГУЛаг був… СПІВЧУТЛИВОЮ, ОСВІТНЬОЮ інституцією, яка щиро займалася РЕАБІЛІТАЦІЄЮ і ПЕРЕВИХОВАННЯМ злочинців, а ті, хто стверджує інакше, просто займаються… пропагандою в інтересах ЦРУ. Окремо там підкреслюється небезпека такої “фашистської” анти-комуністичної пропаганди…

І цю тираду “міфопідривних” твітів університетська транс-спільнота видала після того, як її ж представник висловив бажання засадити до ГУЛагу своїх політичних опонентів — ФЕМІНІСТОК. Бо, бачте, феміністки не хочуть, щоб чоловіки, які ще не завершили процедуру зміни статі, заходили в жіночі туалети. От цих “упоротих анти-транс фанатиків” гарячі прихильники трансгендерів і хотіли “перевиховувати” в ГУЛазі, щоб навіть самі ідеї незгодних з єдиноправильним баченням були викорінені (eradicated!) через “перевиховання” за колючим дротом.

Ну, такі от справи. Коли я кажу, що ліві “політкоректори” такі ж небезпечні для індивідуальної свободи (як мінімум — такі ж, а може й більше), як і праві “співці ненависті”, то багато хто скептично хмикає і відмахується. Бо ліві лицемірніші правих: люблять напускати туману, говорити про гуманізм і боротися типу “за все хороше, проти всього поганого”. Але їх кровожерливої суті це не змінює. Загалом все більше переконуюсь: жахливе XX ст. вже майже забулося — праві й ліві радикали піднімають голову, і топки з вишками готові запрацювати з новою наснагою. Відморозки з обох боків виходять з маргінесу й однаково сильно прагнуть крові, бо отець і пан у них один.

Британія і ЄС. Дві слові про наднаціональне

 

erp
Фото: cityam.com

Завтра британці скажуть своє слово щодо Brexit. Мені здається, йдеться про боротьбу національного з чимось іншим (новим? старим на новий лад?). І одразу скажу, що я – за це інше. Мені подобається сама концепція такої собі “добровільної імперії” – вільної конфедерації міст і регіонів, об’єднаної спільними цінностями (у випадку Європи – гуманістичними).

Між тим я не схильний упиратися лише у ЄС. Єдина Європа – дуже амбіційна мета, але може поки що заважка. Звісно, вона – чудова, а досі непідйомна, можливо, лише через недостатній рівень свідомості та емпатії багатьох людей. Наприклад, коли я бачу, як більшості західних європейців наплювати на східних… Як їм хочеться спокійно товаришувати з різними тиранами-загарбниками (Сталіним чи Путіним). І як вони не хочуть морочитися проблемами жертв тиранії і поневолення. (Звісно, я розумію, що аналогічно чи навіть гірше справи з емпатією у східних європейців щодо західних/південних тощо, але більшу силу і можливість допомагати наразі мають саме західні, тому говорю в першу чергу про них). Тож коли я бачу все це море байдужості, мені здається, що час єдиної Європи ще не настав.

Саме тому мені йдеться не так про ЄС, як про будь-яку тісну понаднаціональну добровільну інтеграцію. Для тієї ж Британії це може бути якась Північно- чи Західноєвропейська конфедерація тощо. У випадку України – нова Річ Посполита чи Інтермаріум чи ще щось. Головне – не замикатися на національному, а активніше плекати органічніше (регіональне) й важливіше (ціннісне). Однак в ідеалі особисто мені хотілося би бачити всіх нас, європейців, в єдиній і багатоликій Європі.

Як би там не було, нині йдеться не про альтернативну інтеграцію для Великобританії, а про повернення до суто національного, тож я щиро бажаю, щоб ця чудова країна (заочно дуже мені симпатична) залишилася би в Європейському Союзі. Тим більше, що раптом створення Єдиної Європи вдастся уже з першої спроби, яка почалася щойно в сер. XX ст. Не можна відкидати таку ймовірність. Тож удачі, ЄС!

Суворість шотландської кухні

Коли я прочитав, що в Шотландії однією з нац. страв є смажений батончик “Марс”, то подумав, що це такий жарт, яким іноземці і самі шотландці обстьобують сувору сучасну шотландську кухню.

Але виявляються, це є чистійша правда і ніяких жартів: Deep-fried Mars bar

Фото John Shultis / en.wikipedia.org

Щодо протестантизму навздогін

Ось така от funny pic:

via politicartoons@LJ
]:->

Крім того, людям, які читають недолугу пропаганду протестантизму варто пам’ятати:

Університети — це дітища Католицизму. Ні Академія Платона, ні сади Епікура, ні Константинопольска вища школа, ні ісламські духовно-наукові центри, ні все інше — НЕ Є УНІВЕРСИТЕТОМ. Університет як концепт постав лише завдяки католицькому способу бачення світу.

– Говорити про відставання у Новий час країн Центрально-Східної Європи через їх католицизм некоректно, як мінімум того, що є ще така країна як католицька Франція, яка як раз в Новий час виборює світове лідерство.

– Говорячи про успіх протестантських країн варто пам’ятати, що Північна Європа процвітала завдяки всеохопній торгівлі задовго до протестантизму. Це була Ганза. Коли Ганзейський союз занепав з нього виділилися нові рушії торгівлі — Англія і Нідерланди, які стали важливими і успішними торговими центрами знову-таки до протестантизму.

– Саму Англію, яка згодом і почала Промислову революцію, не вповні коректно вважати протестантською державою. Англіканство — унікальне явище, яке лише дуже умовно можна віднести до протестантизму. Воно виникло з примхи монарха і насаджувалося «зверху». Того і не дивно, що в Англії домінувала т.зв. «висока церква» (Англо-Католицизм), яка за багатьма ознаками була ближчою до Католицької, ніж до типових протестантських конфесій. Фактично англійці зробили вибір на користь такого собі «католицизму без Папи».

– Я сам не католик :-) навіть не християнин. Більше того я — екс-протестант, маю знайомих серед протестантів, яких поважаю. Де в чому маю симпатії і до історичного протестантизму. Але симпатії — це суто вторинний продукт, коли мова йде про Історію, про відчайдушну спробу вхопити історичну істину. Тож я себе вважаю симпатиком лише останньої. Я люто ненавиджу будь-яку пропаганду і глибинний душевний цинізм пропагандонів усіх штибів. Пропаганда — це завжди брехня. Пропаганда завжди передбачає, що людина ставить щось вище Істини. І ганяється не за її світлою примарою, а за якимись своїми фантазіями a.k.a. «переконання».

Заклятые друзья и судьбы Европы

Сноуден подкинул информацию о прослушке спецслужбами США чиновников ЕС и взломе их компьютерных сетей. Характерная деталь, которая многого стоит: американцы именуют европейцев не иначе как “target”, приравнивая их таким образом к целому ряду недружественных объектов разведки.

Возможно, Европе таки есть смысл понемногу уходить из «братских объятий» США, в которых можно и задохнуться? С Британией тоже все непросто и как-то непонятно…

Однако кризисная Европа едва ли готова к тому, чтобы брать на себя все расходы по обеспечению собственной безопасности. А ведь надо бы. Давно пора Старушке собраться и выбраться из экономической, социальной, культурной жопы и начать проводить независимую политику. И дружить со США уже на новых условиях.

Мне последнее время кажется, что все это «единство Запада» какое-то дутое, зависимость от Америки пагубно расслабляющая, сам принимаемый повсеместно путь американского капитализма сомнительный.

Последний еще называют неолиберализмом. Я раньше возражал против этого термина, но сейчас как-то кажется, что финансово-рыночный, государственно покрываемый неолиберализм — царство спасаемых властью бизнес-гигантов — таки сильно отличается от либерализма изначального. При этом неолиберализм нес и некот. позитив, но заводит весь мир не в ту степь. Ну, мне так все больше кажется.

[Кризис, кстати, многое показал, когда властная часть Системы (она находится в США) начала лихорадочно спасать бизнес-часть. При чем этих облажавшихся «больших» спасали за счет «малых» — налогоплательщиков.]

Я думаю, что европейцам надо оценивать, искать и пробовать. Возможно, удастся отыскать некий другой баланс, новый общественный консенсус, дающий лучшие перспективы. Пусть даже это будет какой-нибудь франко-прусский синтез с большим экономическим регулированием, но и большим внедрением коммунитарных идей. Сейчас и это может быть более приемлемым, чем ничегонеделание и тихое угасание в собственной слабости и идейном бессилии.

Сноуден и мировой баланс

Эдвард Сноуден, раскрывший глобально тоталитаристские начинания властей США и Великобритании, улетел из Гонконга в Москву.

Молодец, фактически приглашением главы МИД РФ Лаврова грех было не воспользоваться в такой ситуации!

В этом безусловный плюс существования на нашем шарике разных суверенных территорий и режимов, а не единого «очень-очень хорошего» мира-государства.

Какими бы ни были Китай, Россия, Иран, Венесуэла (а Эквадор и Боливия мне даже чем-то симпатичны) — самим фактом существования геополитических противников грех не воспользоваться. Особенно, если ты — человек, раскрывший по-настоящему жуткие и мерзкие планы в целом демократических, но уже давно псевдо-свободных режимов.

Ведь свободный мир, к сожалению, сегодня практически полностью валяется в ногах у условных англо-саксонских Белых Господ.

Страна свободы стремительно лишается свободы под ударами своей же государственно-капиталистической верхушки. Отцы-основатели бы прокляли и оплевали эту правящую последние лет 100 погань…

Вообще, складывается впечатление, что мир входит в интересную фазу глобального усреднения — говно более равномерно распределяется по земному шару: там, где его было экстремально много — становится меньше, а там, где было совсем мало — становится больше.

American vs British

Вже кілька років вагаюся, обираючи найбільш симпатичний мені варіант англійської мови, на який би я орієнтувався. Бачу «за» і «проти» і там і там, але поступово все-таки схиляюся до брітіша.

Наголошую, що мова йде саме про найсимпатичніший варіант мови, а не про якийсь там найефективніший. Тому питання естетично характеру для мене переважають.

Останнім сильним аргументом на користь британської англійської стало використання тире. Американська манера поводження із тире викликає у мене якусь відразу, аж читати текст заважає. «Такую неприязнь испытываю, что кушать не могу». Довжина тире мене не надто турбує, головне щоб пробіли були.

Приклади.

Американський варіант:

…terms that apply to—and are accepted by—all participants…

Британський варіант:

…terms that apply to – and are accepted by – all participants…

Проигрыш феминизма

Оказывается, появилась такая акция Muslim Women Against Femen. Это — к вопросу об уместности освобождения тех, кто не считает себя порабощенными.

Но это само по себе не проигрыш феминизма, это скорее проигрыш его покруча femen-изма. Проигрыш феминизма — это когда вполне западный и вполне левый The Huffington Post UK ставит у себя такой вот опросик:

Понятно? Третьего тут не дано. В головах авторов опроса (западных журналистов!) феминизм слился с femen-измом. И, что самое смешное, — по результатам опроса проиграл исламу!

Мне давно кажется, что феминизм, каким мы его знали, умирает, но это как-то уж совсем символично.

Я признаю огромную положительную роль, которую сыграл феминизм в возобновлению гармонии через возвращение к половому равенству, симпатизирую всем суфражисткам и некоторым феминисткам. Но при этом мне тем более сложно не заметить, что это когда-то конструктивное движение выродилось во что-то малоприятное и малоконструктивное.

И тот факт, что феминизм в массовом сознании не только в Русском и Исламском мирах, но и на Западе так легко смешался с femen-измом — это весьма показательно.

Думаю, всем тем, кто искренне радеет за равенство прав и равно-ценность полов и хочет продолжить борьбу против агрессивного патриархата, стоит скорее покинуть тонущий корабль «Феминизм», власть на котором захватили сторонницы тотального полового равенства-уравниловки. Им стоит работать над основанием некоего нового движения, взяв по-максимуму от раннего феминизма (суфражизм), и пересмотрев отношение к позднему феминизму (ультра-левацкому сектантскому движению с тоталитарными замашками).

Робін Гуд і Айн Ренд

Прочитав оце, що писала така собі Айн Ренд про Робіна Гуда.

Доки люди не зрозуміють, що Робін Гуд є найаморальнішим і найнікчемнішим із усіх легендарних героїв, доти не буде на землі справедливості і не буде в людства надії вижити.

Там набагато більше про Робіна з Локслі, але я зацитував найяскравіше місце, яке дає змогу зрозуміти.

Що можу сказати? Доки люди матимуть настільки ж мало знань і співчуття, як у Айн Ренд, доти не буде на землі справедливості і не буде в людства надії вижити.

І якщо співчуття — справа тонка і частково спадкова, то знання ніколи не пізно здобути. Наприклад, можна краще дізнатися про звичаї середньовічної Англії та реалії життя незнатних людей.

Візьмемо ліси. Королі просто сказали, що ліси їхні і без їх дозволу там ніхто не має права полювати. Опа! І це стало законом. Була така штука особлива — лісове право, дуже суворе і, як би це сказати, волюнтаристське — королі крутили тут закони, як хотіли. Отже, всі, хто були не згодні з цим масованим рейдерським захопленням стали злочинцями. Просто цікаво, ким треба бути, щоб захищати таку «приватну власність» монарха?

Король, наприклад, міг будь-яку землю назвати лісом. І автоматично — за законом — всіх селян, що там жили зганяли з землі. Бо це вже ліс формально, а в лісі хазяйнувати не можна, бо… такий вже закон. Вмирайте з голоду, холопи, без посівів. Десь таку логіку захищає Ренд.

Да, і не треба забувати про кріпацтво, воно тоді теж було за законом. І кріпаки мали кругом приблизно однаково мізерні права. Виступиш проти — злочинець. І так в усьому.

А ще тоді досить актуальною була проблема голоду, і вічно актуальною — проблема недоїдання. Зловив великого звіра (включаючи косулю) в королівському лісі — будеш засліплений, кастрований чи вбитий. Сім’я вмирала з голоду? Як ти посмів, свиня, через своїх виплодків посягнути на Власність Монарха?!

І Робін Гуд поганий-поганий, бо він не поважав Приватну Власність аристократів і Закон короля. Я можу лише мріяти, щоб ті, хто поділяє таку думку про Робіна з Локслі переродилися у пейзан часів Середньовіччя десь неподалік Ноттінгема і на своїй шкурі відчули всі принади Закону і Приватної Власності тих своєрідних часів.

P.S.
Це може шокувати, але у ті часи в Англії вільний розбій таки був досить популярним промислом. Прототипи ж Робіна виділялися серед більшості розбійників лише тим, що не лише не вбивали беззахисних, але іноді ще й ділилися із нужденними награбованим. І за це нам пропонують вважати таких людей «найаморальнішими і найнікчемнішими». О, да!

Від кого там рятувалася пані Ренд у США? Смішно. Такі ліберали варті сталіністів.

Руль Бриташки

Ознакомился с несколькими статьями (и главами из книг) американского интеллектуала-маргинала Ларуша. Он много задвигает разного, но ключевое — это мировой заговор ростовщической  Великобритании, растлевающей США и пожирающей весь мир:

Платон — хороший, Рузвельт (колясочник) —хороший, Сталин — хороший;
Аристотель — плохой, Черчилль —  плохой, Рассел — демон вообще.
Нации — хорошо, империи — плохо, республика — хорошо, монархия — плохо.

Безусловно, в воспаленных выкладках Ларуша есть интересное и симпатичное, а в англо-саксах — неприятное и чуждое. Но, подумав над прочитанным с недельку, ощутил я себя как-то так:

]:->

И так:


На стороне Мирового Зла, в общем. И все это при том, что вообще-то я симпатизирую Габсбургской империи, Mitteleuropa и прочим слияниям немецкого стержня с балто-славянской стихией.

P.S.
У чувака довольно сложные отношения с историей… Впрочем, достаточно упомянуть, что он отрицает Второе начало термодинамики :-) Потому, несмотря на некоторые интересные мысли, к его идеям серьезно относиться тяжело. Да, еще его очень котируют проф. рюзке (краходолларовец Хазин, совкоросс Проханов и др.), что закономерно и говорит о многом.