Про черкеський “рамштайн”, геноцид черкесів і їхню ненависть до росіян

Мої ніжні почуття до Rammstein привели до несподіваної ЗНАХІДКИ. Я надибав справжню дивовижу – традиційну черкеську пісню, виконану, як дуже специфічне аранжування “Ohne dich”. Суворе й абсолютно прекрасне творіння черкеських музик HAGAUJ.

Трохи контексту. Черкеси (адиги) – це колись великий і непокірний переважно мусульманський народ, усі племена якого були майже повністю знищено Російською імперією. Читати далі

Життя в стилі “завжди не на часі”

“Дуже не на часі” – це коли ти в Україні, на яку напала оскаженіла червоно-коричнева Росія, кілька років підряд читаєш/слухаєш одну за одною книжки про пізню Російську імперію. І, при цьому, переважно знаходишся В ЗАХВАТІ від тієї держави – її громадських і бюрократичних практик, її інтелігенції і офіцерства, її культури і природи – з усіма негативами, позитивами і перспективами. Перспективами _нормального_ розвитку цікавої і стрьомнуватої, але безумовно європейської, держави – без канібалістично-пекельного періоду.

Читати далі

Книги-2016. «Архипелаг ГУЛАГ», том 2

1й том монументальної праці Олександра Солженіцина «Архіпелаг ГУЛАГ» я прочитав ще наприкінці 2013 р. Тоді ж почав 2й том, але, прослухавши трохи більше половини, кинув аудіокнигу. Тоді почалися важкі часи в моїй країні (диктаторські закони 16 січня, розстріли на Майдані, агресія Росії) і в моєму здоров’ї (часті болі, ходіння по лікарях, 1ша операція). І я рішив, що таке чтиво занадто тяжке для і без того похмурого часу в житті, треба дочекатися кращих часів і тоді вже дочитувати.

Пройшло 2 роки. Нещодавно я звернув увагу на 1 ГБ «Архіпелагу» на плеєрі і раптом усвідомив: а принципово кращі часи ж так і не настали – ні в країні, ні в здоров’ї. А місця аудіокнига займає багатенько, та й взагалі цікаво ж дочитати… Отже, я, вже не чекаючи кращих часів в країні та здоров’ї, почав дочитувати цю важку важливу книгу. Ось, днями добив 2й том.

Щоб краще пригадати читане – переслухав кілька вже колись прочитаних розділів. Серед них були й ті, які мені особливо важко було слухати минулого разу – про «соціально-близьких» (блатняків) і малоліток. Я очікував, що все це знову буде сильно вганяти мене в депресію, але… такого не сталося. Все йшло дивовижно легко, цікаво і без особливих затрат нервів. А іноді я навіть щиро сміявся.  Читати далі

Дінія: мусульманська альтернатива Індії

Оце цікаво: Дінія. Виявляється, був такий альтернативний проект організації Індійського субконтиненту на користь тамтешніх мусульман. Його автором був панджабець Choudhry Rahmat Ali, який розраховував на підтримку «Дінії» не лише мусульманами, але і християнами, сикхами, буддистами, зороастрійцями та індуїстськими недоторканими.

Dinia project
Проект Дінії від Choudhry Rahmat Ali. Джерело: shelleys.demon.co.uk

На мапі зеленим кольором позначено землі Індії, які автор «Дінії» вважав ісламськими. [Тільки чого Хайдарабад він рішив зробити Османістаном?]
Читати далі

Як Хмельницький шкоду робив. Пам’ять народна vs наука історія

Проглядаю книжку Бориса Грінченка «Изъ устъ народа. Малорусскіе рассказы, сказки и пр.» видання 1901 р., Чернігів. Там багато цікавого, але ось одну штуку рішив і до блога потягти — занотовану розповідь жителя Черкащини про Хмельницького. Бо показово і забавно.

Розповідь жителя Канева поч. XX ст. про «якогось Хмельницького, що збунтувавсь»

Такі ось оповіді про діяння засновника української державності ходили серед людей в серці історичної Гетьманщини менше 250 р. після смерті Хмельницького. Така вона, пам’ять народна, така ціна народним переказам.

І як добре, що вже в старі часи була інтелектуальна еліта — освічені люди, які записали хід подій, і добре, що згодом з’явилася модерна історична наука, яка зайнялася вивченням і оцінкою джерел та творенням критичних концепцій минулих подій. Інакше ми і сьогодні в кращому випадку б знали про «якогось бунтівника Хмельницького»… Пам’ять — хитка і оманлива штука. Сумно це.

Проблема Зла и Русский мир

XFUw1P31gMQ
К проблеме зла. Источник: bauris.livejournal.com

На картинке «К проблеме зла»: Синоза, Мани, Аквинат, Чоран, Ватник. Только я бы вместо «смирение» в последнем случае написал бы все-таки «принятие». В общем, к исполнению могут быть вопросы, но суть хороша.

Фактически именно об этом я недавно писал в посте «Цивилизация всеобщего недоверия»: «русский мир» пытается убедить нас, что Добра (честности, правды, справедливости и т.п.) вообще не существует, что ВСЕ журналисты, активисты, политики ПРОДАЖНЫ, а идеалы — это «разводка для лохов».

И я считаю, что у русских это — не наносное, увы, это не грех путинизма, но путинизм — лишь плод этих исконных убеждений русского народа. Мне кажется, этот страшный нигилизм сидит глубоко в покореженной душе несчастного московитского крестьянства (которое и стало основой для создания т.н. русского народа). И европейская (по духу, а часто и по крови) интеллектуальная элита за века, сколько не пыталась, так и не смогла уврачевать этот духовный недуг — ни европеец Достоевский, ни европеец Толстой, ни европеец Чаадаев, ни гегельянцы-славянофилы, ни гегельянцы-западники, ни множество других «русских» мыслителей — никто так и не смог вылечить русскую душу. Все время из нее вырывалась чернота, которая уничтожала все хорошее вокруг себя, включая своих лекарей-интеллигентов.

Думаю, тому, кто еще захочет излечить этот недуг (а это стоит сделать — ради блага Европы и свободного мира вообще) для начала придется докопаться до причин этого страшного цинизма, глубоко сидящего в русских. Это и есть хваленая «загадка русской души», которую нужно разгадать историкам и мыслителям.

Лично я сейчас предполагаю, что корень этого зла — эта гнилая заноза в культурном коде — это некая страшная травма, родовая травма, нанесенная во время этногенеза русских. И, по-моему, вполне возможно, что ее нанесли колонизаторы северо-восточных земель Руси — наши единоплеменники русины-украинцы. Они, возможно, какими-то стремными методами (возможно, сегодня их бы назвали расистскими?) осваивали земли местных финно-угорских племен. А их потомки вынужденны веками расплачиваться за грехи предков. В общем, — классический сюжет истории про родовое проклятие или привидение, древнейший миф. Но мифы на то и мифы, что это описание реальности языком сказки.

В общем, если очень коротко: я считаю, что кто породил проблему, тот и должен помочь ее уврачевать так или иначе. Думаю, сейчас дело к тому идет.

Арії на території України: до питання проактивності та реактивності

З дитинства, коли дізнався про те, що батьківщина прото-індоєвропейців лежить на території України, відчував якусь гордість за це :-) І я в цьому почутті був не один – багато хто з українських патріотів (як націоналістів, так й ін.) хваляться тим, що Україна – батьківщина аріїв. Втім, для мене залишалося питанням, чому ж ці нащадки великих предків не надто успішно вели себе в історії – були завше численні, але розпорошені й так і не створили міцних і витривалих державних утворень, збагачуючи активніших і агресивніших сусідів.

Аж оце сьогодні, під час розглядання мапи розселення аріїв, в мене майнула думка, яка може пояснити цей факт історичної безталанності предків сучасних українців.

Indo-European expansion 4000–1000 BC, according to the Kurgan hypothesis
Схема індоєвропейської експансії 4000–1000 рр. до н.е. Зображення: Dbachmann / commons.wikimedia.org

Після формування прото-індоєвропейської спільноти, найбільш активні і пристрасні її представники уходили подалі від батьківщини. Використовуючи найновішу на той час супер-зброю (колісниці) вони завоювали і асимілювали пів-світу, створивши десятки величних культур, з яких проросли сотні пізніших культур, деякі з останніх підкорили уже фактично весь світ. Але хто ж тоді залишався на прабатьківщині? Правильно, найменш активні, найбільш розслаблені і вдоволені своїм місцем. Чим не майбутні «гречкосії»?

Формували у щось активне і потенційно велике цей плодотворний, але пасивний (реактивний) субстрат, лише прийдешні проактивні елементи – кімерійці, скіфи, сармати, готи, вікінги-русь, литовці, поляки, тюрки-козаки (генетично в пізніші часи вони були переважно слов’янами, але початковий кістяк і культура були степові тюркські, пізніше всмоктані українцями), і кінець кінцем, – породжені в середньовіччі жорстокою русинською колонізацією фіно-угорських народів, – московити-росіяни.

І сьогодні головне, що може протиставити Україна російській навалі – це не спадщина Русі, Галицько-Волинської держави, УНР-ЗУНР чи навіть УПА, а бойовий дух степняків-козаків і Великий козацький міф, який колись затулив собою Великий руський міф в Рутенії (див., напр., «затирання» билин думами) та й, власне, сформував сучасну Україну. Звісно, в подальшому корисними можуть бути різні відновлені міфи, але, якщо вони колись матимуть шанс на відродження, то лише завдяки досі живому, органічному степовому козацькому міфові.

Для мене все це трохи гірко констатувати, бо сам я не степовик по духу, а людина лісу (поліщук київський, степ не надто люблю – маю алергію на пилок злаків :-) , але що робити – мушу визнавати правду.

Історичний софт

Давно хотів поділитися із загалом інформацією про цікаву історичну програмку, яка зветься Centennia. Я її користую вже близько 10 р. Вона створювалася як інтерактивна карта Європи, Близького Сходу і Пн Африки 1000—1996 рр. із «кроком прокрутки» навіть меншим за 1 рік і коротенькою анотацією на кожен рік. Ось так це виглядає:

cf

Вона не вимагала інсталяції (достатньо лише розпакувати до певної теки) і розповсюджувалася безкоштовно.

Сучасна версія не надто сильно відрізняється від тої початкової по своїй суті (+4 р. до 2000-го і контроверсійні зміни інтерфейсу), зате коштує вже коло $60. (Я її мав на своєму комп’ютері, оскільки поважаю лише право авторства, а не сучасне т.зв. авторське право).

Стару версію знайти наразі в Мережі фактично неможливо. Але ж українські історики (і навіть кафедри) не такі багаті, щоб платити заокеанським друзям оті скажені 60 талерів… Отже, до чого я веду: пропоную всім бажаючим шанувальникам нашої дорогої Кліо завантажити собі рідкісну в наші суворі часи безплатну версію програмки (вона ледь більше 1 МБ):

Centennia Free Download

Користуйтеся на здоров’я!

Ж-Д Бендеро-Галицкая

В связи со своей архивной работой, ознакомлялся с историей ЮЗЖД (которая, кстати, и в современной Украине носит это атавистическое название). Вычитал и такой факт:

В 1883 году присоединена убыточная и незавершенная Бендеро-Галицкая линия протяжностью 293,5 км.

Бендеро-Галицкая, да еще и ЖД… ОНИ™ таки что-то знали?

Європейський історик — російський пропагандист

Український історик з Харкова Володимир Склокін написав чудову колонку про публічну лекцію свого російського колеги Алєксєя Міллєра «Україна між ЄС та Росією: небезпеки та нагоди», яку було прочитано з місяць тому в Інституті наук про людину у Відні.

Треба сказати, я вже певний час слідкую за публічною і науковою діяльністю А. Міллєра. Так вже виходить, що після прочитання його статей я зазвичай подумки сперечаюся з ним. І це при тому, що від початку я був налаштований до нього уповні лояльно — як до проф. Центрально-Європейського університету і знаного та начебто поміркованого історика. Але вже після прочитання його статей щодо терміну “Центрально-Східна Європа”, я був здивований жовчністю, презирством і роздратуванням, які проявлялися в тексті.

А. Міллєр зазвичай намагається говорити підкреслено коректно, мовою науки, мовою зах. інтелектуалів, уникає різких суджень, і так м’яко, але неухильно… гне рос. імперську лінію. Як кажуть росіяни: “мягко стелет, да жестко спать”.

Після прочитання ж тексту Склокіна, я взагалі почав схилятися до думки, що те, чим займається пан Міллєр в світовому науковому і експертному середовищі, — це частина великої продуманої політики. Державної політики. Політики путінської імперської Росії. Так би мовити ліберальне крило московської пропаганди, пропаганда для західних інтелектуальних еліт. У всякому разі, його аргументи — практично ідеально повторюють контур сучасної московської пропаганди. А “помилки” в аргументації висловлюваних поглядів, яких “випадково” припускається А. Міллєр, викликають стійке враження спроби свідомого маніпулювання думкою наших західних друзів.

 

P.S.

Взагалі, дуже рекомендую усім поважним читачам сайт Historians.in.ua — це цікавий проект, ініційований групою порівняно молодих, але вже достатньо авторитетних, східноукраїнських істориків, серед яких особисто для мене найбільш відомим є дніпровський історик Андрій Портнов, тексти та виступи якого в останні роки вчинили значний вплив на мене (вперше побачив його ім’я в післямові до купленої кілька років тому “Ціни свободи” Пьотра Вандича).